Мабуть не знайти в українському селі жодної пристойної хати, в котрій би не висів портрет Тараса Шевченка. Це не просто данина традиції. Образи святих та Кобзаря ніби самі є частиною нашої оселі – її несучими стінами. Тими, які створюють відчуття власного простору, які захищають від холодного вітру і злого ока, бережуть родинне вогнище, під якими ставлять колиску і ховаються під час обстрілів та бомбардувань…
Такий вишиваний Тарас Шевченко дуже популярний в нашому селі. Моя бабуся Марися «відшила» собі його в сусідки. Потім комусь із родини сподобався і вона вишила ще один, третього подарувала мені… Усього вона вишила вісім таких портретів. Одне з таких полотен дісталося Америки і висить на стіні в бабусиного племінника, який живе за океаном уже майже чотири десятиліття. Коли виходимо з ним на відеозв’язок, знайомий Шевченко ніби підморгує нам одним оком. Ще один такий портрет у дядька Омелька в Канаді. Одним словом, по всій родині розійшовся вовняний Кобзар.
Думаю, на восьми копіях бабуся не зупинилася би добровільно, якби не втратила зір. Вишивала вона за сільською доброю традицією – зимовими вечорами. Вишивала з такою ж відданістю і жагою, як і працювала в полі. Аж доки «радіо не грало Гімн». Відчувала, що очі слабнуть, але не покидала роботи, бо хтось там ще чекав на Тараса.
Моя бабуся закінчила чотири класи польської школи. Пережила депортацію, і в сільському клубі її навчили читати і писати українською. Усе подальше життя – важка робота в колгоспі.
Чи можна її назвати націоналісткою? Не думаю. Я навіть не впевнена, що вона знала хоча би один вірш Шевченка напам’ять. Але якась шалена енергетика вела її цим шляхом.
Мабуть, така ж енергетика вивела сьогодні людей на мітинги до Дня народження Кобзаря в містах, окупованих російськими військами.
Цього ніколи не зрозуміти нашому північному сусідові. Так само ніколи йому не збагнути, що ж допомагає нині чинити нам такий запеклий опір. Ніколи не відчути їм силу, закодовану в кожній нашій клітині, вшиту в кожну ДНК – силу, яка веде до Перемоги.
Фото Наталі ЯРЕМЕНКО.
Зроблене сьогодні ,9 березня 2022 року, у нашій голосівській "інформаційній криївці".
