Таємниці печерного монастиря

— Наприкінці XІX століття, — розповідає Леонід Миколайович, — у селі Преображенне з’явився дуже набожний козак. Щороку відвідував Києво-Печерську лавру, а коли постарів, зібрав селян і запропонував: «Давайте збудуємо в себе такий підземний монастир». Хтось погодився, а хтось покрутив пальцем біля скроні, мовляв, Георгій з глузду з’їхав. Та козак слів на вітер не кидав і разом з подвижниками узявся до роботи. Знайшов у яру підходяще місце, привів двох ченців, що мали досвід у створенні печер. Почали рити. За нашими даними, вирили три окремі печери — понад 200 метрів, які потім об’єднали одна з одною. А коли будівництво завершили, Георгій кудись зник. Ченці пожили в печерах якийсь час, а потім пішли. Встановилася радянська влада. Щоб вороги не використовували печеру як базу, її засипали. І тільки в 1973 році місцевий учитель Леонід Верцун знайшов людину, яка ще підлітком брала участь у створенні цих печер. Він і показав місце, де був вхід. Коли дорога до підземелля відкрилася, ентузіасти побачили приміщення, де лежало двоє нош, дві іконки та круг, у якому були перераховані «святий Георгій», ще 30 чоловік і стояла дата. Наскільки я пам’ятаю, згадувався 1888 рік. Цей круг здали в обласний музей, але його фахівці заявили: «Таких печер в області багато, великого значення вони не мають, і займатися ними нема сенсу». На цьому все і закінчилося.

Леонід Миколайович визнає унікальність знахідки, але не згоден, що це був саме печерний чоловічий монастир.

— По-перше, — каже він, — у селі ніколи не було ченців, а по-друге, тут ніколи не було нагорі споруд. Адже ченці мали вести якусь господарську діяльність. Утім жодних її слідів не знайдено. Тож монастирем цей об’єкт назвати важко.

Є й інша думка: Преображенський печерний монастир ченці побудували у крейдовій горі десь наприкінці VІІІ — початку ІX сторіччя, під час гонінь на віруючих, які поклонялися іконам. Вони тікали від переслідувань і селилися на вільних землях.

Для дослідження об’єкта область запросила фахівців Інституту археології, що спеціалізуються на печерних утвореннях. Після попереднього обстеження вони визначили, що ці підземні споруди мають антропогенне (тобто таке, що утворилося у результаті людської діяльності) походження, а їх створення, можливо, датується другою половиною XVІІ сторіччя. Детальне обстеження триває. А об’єкт на цей час вже внесено до державного реєстру нерухомих пам’яток історії та культури — як пам’ятка архітектури й археології.

В обліковій картці об’єкта культурної спадщини, підписаній заступником директора НДІ пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України кандидатом історичних наук Тимуром Бобровським, зокрема, сказано:

«За своєю конфігурацією цей лабіринт може бути інтерпретований як частина підземного комплексу культового призначення — печерного монастиря, аналогічного відомим монастирським комплексам XVІІ—XVІІІ ст. у крейдових ярах берегів річок Сіверський Донець та Оскол і їх притоків у Донецькій і Харківської областях України, а також у Воронезькій і Бєлгородській — Російської Федерації. Найдавніші з датованих написів, зафіксованих у печерному лабіринті, належать до 1813-го і 1827 року. Також у межах печери зафіксовано напис «ЯкАвъ», виконаний через А — «малий юс», що є ознакою пізньосередньовікового правопису (XVІ—XVІІ ст.)».

Отже, на туристичній мапі Луганщини незабаром з’явиться новий цікавий об’єкт — Преображенський печерний монастир. Перші прочани стверджують, що багатогодинне перебування в келії лікує від нежитю та алергії. А для священиків це взагалі знахідка. Уже сьогодні люди приходять сюди помолитися.

— Але для початку треба переконатися, що підземні ходи безпечні для відвідування, — каже заступник начальника управління культури і туризму Луганської облдержадміністрації Володимир Виборний. — Для цього потрібно провести санітарно-епідеміологічне, радіологічне, інженерно-технічне обстеження. За сприяння обласної санепідемстанції перші два ми вже провели: все безпечно, все в межах допустимих норм. Але найсерйозніше — це інженерно-технічне. Після нього стане відомо, чи є там небезпечні ділянки, яка прохідність, чи можна водити туди туристів і які відновлювальні роботи  необхідно провести.

Небезпека в тому, що після війни цей комплекс печерних споруд тричі підривали, в окремих місцях стін видно сліди від шпурів і закладки толових шашок. Але підривали не всі печери. Частина з них (250—280 метрів) сьогодні доступна. Не виключено, що після повного обстеження монастиря виявлять нові ходи, завалені після вибухів. Археологи припускають, що ці печери мають кілька ярусів.

— Дослідницькі роботи обов’язково мають бути продовжені, — вважає голова Луганської облради Валерій Голенко. — І якщо всі припущення вчених про історичну значущість об’єкта підтвердяться, ми обов’язково допоможемо й у відновленні, й у відродженні печерного монастиря як духовного центру. Певен, він буде цікавий не тільки православним вірянам.

Одне слово, підземний монастир зможе стати своєрідним містоутворюючим туристичним об’єктом. А його дослідження може підштовхнути владу до початку розкопок і на інших територіях. Є дані, що підземні споруди існують у Новоайдарському, Білокуракинському районах, а також у Старобільську, Біловодську, Луганську. Можливо, колись усі ці об’єкти включать до єдиного туристичний маршруту дуже цікавого проекту, що називатиметься «Підземна Луганщина».

 

Луганськ.