Кореспонденція під назвою «Напишіть нам листа...» («Голос України», 08.11.2013 р.), в котрій ішлося про те, як відповідальні особи Генеральної прокуратури України реагують на критичні матеріали, опубліковані в газеті, редакційні запити, зокрема про порушення природоохоронного законодавства в Києві, викликала відгуки наших передплатників.
Найактуальніші й найцікавіші з них пропонуємо для обговорення. Шановні читачі, чи доводилося вам шукати правду в державних структурах, яким з обов’язку служби належить реагувати на листи і скарги громадян? Як вони допомогли розв’язати ваші проблеми? Запрошуємо до дискусії.
Закон є закон
Хочу висловити свою думку із приводу матеріалу «Напишіть нам листа...». Хоча в ньому йдеться про київські проблеми, але вони набагато ширші: громадянам України складно добитися реакції чиновників. Ви маєте рацію: отримати законну інформацію про діяльність органів влади в якійсь конкретній сфері практично неможливо. Створені для цього не так давно структури (секретаріати, відділи із зв’язків із громадськістю, прес-служби тощо) насправді перетворилися на стіни, що відгороджують чиновників від народу. Вони зазвичай мало що знають, а те, що знають, — не можуть повідомити громадськості без дозволу шефа.
Головним завданням таких служб стало... переадресування запитів громадян по інстанціях (усупереч законодавству, до того ж, як правило, нижчим), забезпечуючи непорушний спокій чиновникам. Адже часто буває: громадянин звертається в якесь профільне відомство, а відповідь отримує від клерка місцевого виконкому! Не смішно...
Чому це стало можливо? Закони «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації» та інші — лише декларації про наміри. В них описується, як має бути, але (з умислом чи без нього) не вказано санкції щодо тих, хто дозволяє собі нехтувати зверненням. Щоправда, є натяки на зразок: особи, винні в порушенні законів, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену... законодавством України. А яким саме законодавством? Ось він, закон, і саме в ньому повинна бути передбачена відповідальність посадових осіб. За кожне конкретне його порушення визначено конкретну санкцію: від штрафу до звільнення з посади. І вирішувати це має адміністративний суд за позовом конкретного громадянина. Тоді одразу зникне безглуздий паперовий круговорот знизу вгору й назад.
Закон суворий, але на те він і закон. У нашій розхлябаній країні кожен закон у розділі «Відповідальність» повинен містити не посилання, а конкретні санкції стосовно порушень саме його. В іншому разі з цього баговиння ми не виберемося ніколи. А приєднання до Європи залишиться вічною мрією...
З повагою А.М. ЄМЕЛЬЯНОВ.
Чернігів.
Якщо навіть журналісти безсилі...
З інтересом стежу за спробами редакції домогтися конкретних дій Генеральної прокуратури й Дніпровської екологічної прокуратури на критичні виступи газети. Адже справді: забудова, знищення зелених зон Києва, зокрема Гідропарку, тривають уже багато років. І якби це відбувалося непомітно, в якомусь закапелку. А то в центрі столиці та ще й під пильною увагою не тільки «Голосу України», а й інших ЗМІ, що порушують ці проблеми!
На конкретні факти, оприлюднені газетою, правоохоронні органи протягом декількох років відповідають стандартним «набором»: «Законодавство порушено, в рамках повноважень здійснюється комплексна перевірка, складено і відправлено приписи». Але не пригадаю випадку, щоб прокуратура добилася демонтажу незаконно побудованих капітальних споруд, не кажучи вже про покарання винних, сповістивши про це газету. Тобто виходить, що й прокурори не здатні усунути порушення законодавства, й журналісти не можуть від них нічого домогтися. А що казати в такому разі про нас, пересічних громадян?
Олег СНІСАРЧУК.
Київ.
Роз’ятрили душу
Читаю матеріали на сторінці «Київ» і така безнадійність охоплює! От і стаття «Напишіть нам листа...» тільки душу роз’ятрив: нічого неможливо змінити! Офіційна парламентська газета протягом декількох років висвітлює маленький такий локальний шматочок нашого життя, в якому, як у дзеркалі, відображаються проблеми, власне, всієї нашої країни: нахрапистість багатіїв, їхня безкарність за потурання влади. І практично ніхто з тих, хто зобов’язаний втрутитися, на публікації не реагує.
Або реагує. Наприклад, повідомляючи, як правило, наприкінці літнього сезону, що в Гідропарку демонтовано якусь кількість тимчасових МАФів. Але ж незаконні капітальні споруди, вертолітно-літакові майданчики, причали, ресторани, високі паркани в місцях загального користування як стояли, так і стоять...
Марія БЄЛОУС.
Київ.
Суд не допоміг
Я теж намагався добитися справедливості, коли підприємці почали встановлювати МАФи в зеленій зоні під вікнами нашої багатоповерхівки на Оболоні. Писав в усі органи виконавчої влади, але на запити отримував відповіді приблизно такі, як редакція від прокуратури: триває перевірка, відправлено приписи тощо.
Я — настирний, дійшов навіть до суду, мовляв, ні районна, ні міська влада не відповідають по суті, заходів не вживають. А там мене «просвітили»: «Але ж відповіді на запити ви отримали? Закон не порушено. А що, по суті, ці листи — відписки, то на їхній зміст суд не може вплинути».
Владимир АНІКЄЄВ, пенсіонер.
Київ.
