Врятований український рибалка Олександр Федорович залишився без заробітку і грошей на лікування. Відсутність роботи і невлаштованість — типова проблема приморського села
На безлюдному пляжі в Безіменному Новоазовського району — ані душі. Три рибальські човни стоять на піску, ще два — погойдуються біля берега. Офіційно з кінця жовтня в області діє заборона на вихід маломірних суден у море. На місцевому ринку у надокучливих продавців в’яленої риби цікавимося, чи є у продажу свіжа. «Та ви що! — махає руками одна з торговок. —Не ловить ніхто, хіба не чули — он Федоровича щойно випустили».
Часи рибалок-одинаків минули
Трагедія в Азовському морі, коли після зіткнення моторного човна із російським прикордонним катером 17 липня загинули четверо мешканців Безіменного і Самсонового, і досі залишається найбільш обговорюваною в селі. Олександр Федорович — єдиний із тих, хто вижив, повернувся додому 6 листопада. Як повідомлялося, три з половиною місяці українця, який отримав травми під час зіткнення, не відпускали на Батьківщину. Спочатку Олександр перебував під вартою в лікарні в Єйську, потім був змушений зняти житло без зручностей і дати підписку про невиїзд. У кримінальній справі, порушеній російською стороною, українець проходив як обвинувачуваний. Справу не закрито, слідство продовжено до лютого.
На запитання, чи менше виходять у море мешканці Безіменного після трагедії із земляками, сільський голова Сергій Жук відповідає ствердно: «Так! Був час, коли взагалі ніхто не ходив. Були шоковані. Зрозуміло, раніше рибалки тонули, але в такий спосіб... Усі кажуть: якщо навіть щось хлопці накоїли — заарештуйте, випишіть штраф. Але вбивати... Улітку взагалі нікого не бачив у морі. Щоправда, там і сильно охороняли».
Трагедія українських рибалок висвітлила болючі проблеми приморського села: безробіття, відсутність постійного заробітку, невлаштованість мешканців.
Не секрет, що до російського берега українці вирушають тому, що у «своїй» частині моря риби практично не залишилося. Не секрет, що дістатися за десятки кілометрів можна лише потужним човном. Задоволення це недешеве і не по кишені звичайному безробітному. Рибний промисел на узбережжі після ліквідації великих господарств перейшов у тінь. Інших варіантів заробітку у селян небагато.
— Колись і я «пірнав» туди шість років, — показує рукою в бік моря пенсіонер Микола Помазан. — Ми ходили у море удвох із напарником. Але тепер лізти немає чого. Тоді ще була рибка, а зараз і тюльки немає. Працював і в колгоспі, і в пансіонатах, нині отримую 900 гривень пенсії. На виживання, як кажуть.
Ще одна літня мешканка села, яка попросила називати її «тьотя Тая», винесла на ринок продати домашню курку і смалець. Жінка розповідає, на які гроші живе родина:
— Донька їздить до Росії у справах, привозить звідти чай, я продаю. Хочемо тепер повезти туди горіхи: у нас їх скуповують по 8 гривень за кілограм, а в Росії — 50 рублів, це вдвічі дорожче. Син постійної роботи не має, працює на будівництві то тут, то там. Сезон закінчився, куди податися — невідомо. Може, у вас у місті знайдеться робота? Офіси ремонтувати чи квартири?
«Курортне» розташування вигоди не приносить
У літні місяці Безіменне перетворюється на гамірний приморський курорт із усіма атрибутами — пляжем, розважальними закладами, приватним житлом в оренду. Та сезон не приносить грошей до місцевої скарбниці: офіційно статусу курорту село не має, а отже, не може запровадити курортний збір. Із усіх населених пунктів Новоазовського району лише Сєдове має такий статус, отриманий ще за радянських часів.
— Якщо в Сєдовому багато пансіонатів і баз відпочинку, і всі вони платять, то у нас — лише три такі заклади. Ще дитячий табір, який збір не сплачує, — пояснює сільський голова. — А отримання статусу курорту — надто тривала і дорога процедура: зробити генеральний план села, підготувати безліч документів, остаточне рішення — за Києвом. Це не для нашого бюджету. Тут думаєш, хоча би рік дожити.
Цього року Безіменне отримало дотацію вирівнювання в сумі 350 тисяч гривень. Фактично в місцевому бюджеті не вистачило коштів для фінансування потреб останніх двох місяців року, і дотація має допомогти розрахуватися за всіма обов’язковими витратами. Найбільшими проблемами інфраструктури села Сергій Жук називає стан автошляхів, освітлення та водопостачання.
Під час нещодавньої наради в районі за участі голови обласної державної адміністрації Андрія Шишацького пролунали такі цифри: в Новоазовському районі мешкають 35 тисяч осіб, із них 22 тисячі — без роботи. Безіменне — не виняток. За кращих часів тут діяли три великі господарства, в тому числі — рибколгосп. Сьогодні колишній агроцех, де працювала значна частина мешканців села, ліквідований і розділений. «Склади забрав HarvEast Holdіng (компанія, утворена на базі колишнього агрокомплексу Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. — Авт.). Млин придбав підприємець із Новоазовська, і ми пов’язуємо з цим надії, що побільшає робочих місць. Ось так потроху і збираємо», — перераховує сільський голова.
Серед інших «роботодавців» у Безіменному — дитсадок, школа, клуб, бібліотека і фельдшерсько-акушерський пункт. У торгівлі зайнятість сезонна: влітку персонал набирають, восени — звільняють. Здебільшого селяни шукають роботу в Маріуполі на великих підприємствах чи покладають надії на городи. Парадокс, але вдале розташування біля моря поки що не приносить вигоди селу.
«У смерть напарників досі не можу повірити»
Родини загиблих українських рибалок отримали від уряду по 100 тисяч гривень. За словами сільського голови, родичі Дмитра Дарагана розподілили гроші між двома доньками, Юрія Бойка — між трьома дітьми. Додаткову підтримку надавали область і район.
А от Олександр Федорович права на матеріальну допомогу не має —формально його не визнано потерпілим. Після трьох із половиною місяців перебування в Росії він втратив здоров’я, роботу і заробіток. Федорович каже, що в російській лікарні йому зробили дві операції й виписали з висновком «травми легкого ступеню тяжкості». Із висновком українець не згоден. Він скаржиться на нестерпний біль у спині та слабкість:
— У мене там шість зламаних ребер, травма легенів, забиття голови, забиття лівої нирки, рвана рана плеча... Щоб пройти повне обстеження, потрібно лягати до обласної лікарні. Я прийшов до терапевта в районній поліклініці, щоб узяти направлення. А вона каже: мовляв, я не маю права таке направлення давати. Почала перераховувати: аналізи, флюорографію — все треба пройти в районі. Але в нашому районі немає таких фахівців, щоб обстежили повністю.
Висновок медичної експертизи може стати підставою для оформлення інвалідності, каже співрозмовник. Його дружина Марина Ніколаєва — безробітна і отримує щомісячну допомогу в 544 гривні на місяць. Навіть 14-річну доньку нині тимчасово відправила жити з бабусею — не вистачає грошей. «Коли Олександр перебував у Росії, я взяла в банку кредит на 30 тисяч гривень, щоб їздити до чоловіка два-три рази на тиждень. Кредит на три роки, платити потрібно щомісяця», — бідкається жінка.
Олександр Федорович розповів, що його ще не допитували українські правоохоронці у зв’язку із кримінальним провадженням за статтею 291 Кримінального кодексу України — порушення чинних на транспорті правил, де мешканець Безіменного є свідком.
Про долю своїх напарників по човну дізнався в лікарні, коли прийшов до тями в реанімаційному відділенні.
«Вони (співробітники ФСБ. — Авт.) принесли на телефоні фото цих двох хлопців із Самсонового. Подивився — начебто вони. І тоді вони розповіли: так, мовляв, і так. Я досі не вірю. Навіть на могилку ні до кого не ходив. Не вірю», — зізнався Олександр.
Незабаром у житті врятованого українця станеться і приємна подія: Олександр Федорович і Марина Ніколаєва, які разом вісім із половиною років, вирішили взяти офіційний шлюб.
Фото автора.
Після пережитого Олександр Федорович і Марина Ніколаєва вирішили взяти офіційний шлюб.
В області діє заборона на вихід у море маломірних суден.