Сьогодні виповнюється 140 років від дня народження Михайла Могилянського (на знімку).
Поет, драматург, прозаїк, літературознавець, перекладач, видавець, громадський діяч — ким він тільки не був! Був також батьком цілої літературної родини — із чотирьох його дітей двоє стали відомими письменниками. Син писав під псевдонімом Дмитро Тась, а дочка Ладя (Лідія) Могилянська — першорядна поетеса свого часу.
Михайло Могилянський народився в Чернігові 4 грудня 1873 року в сім’ї юриста. Вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Став, за тодішньою модою, соціалістом, полемізував із Леніним, який його згадував у своїх творах. Змушений залишити столичний університет, закінчував науку вже в Одесі. Згодом став солідним петербурзьким юристом, мав квартиру на Васильєвському острові. Покинув усе це, коли Україна проголосила самостійність, і після 1917 року повернувся на батьківщину. Став однією з найпомітніших постатей київського інтелектуального життя. Ходив узимку в баранячій шапці, а влітку в капелюсі, схожому на дитячу панамку, і справляв враження дивака. Хоча насправді являв собою живу енциклопедію культури. Ще раніше був активним автором знаменитого Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. А в Києві у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) очолив Комісію з укладання Словника українських діячів. Комісія містилась на Володимирській, у будинку, що поруч із нинішньою Службою безпеки. На тому домі є меморіальна дошка, присвячена Михайлові Грушевському. Із Грушевським пов’язаний драматичний поворот у долі Могилянського. 1926 року він написав оповідання «Вбивство. Сон»: ніби йому приснилося, що він убив давнього приятеля, який колись був пророком свого народу, а тепер продався його ворогам. Усі впізнали в тому діячеві Грушевського, що перейшов на службу до радянської влади. Ніякі виправдання не допомогли: Могилянському заборонили друкуватися. Хоч він таки друкувався в наукових виданнях ВУАН під надто промовистими псевдонімами (Чубинський і Шевченко!). Але це були ще відносно ліберальні двадцяті роки. Хоча на засіданнях Академії під кінець двадцятих і гуляв такий жарт: головуючий запитував присутніх, чи вже сидять. Йому відповідали: «Слава Богу, ще ні!» Справді, багатьох учених тоді ув’язнили або заслали. Могилянського рятувало те, що «про нього сам Ленін згадував». Але далі говорили інакше: «Він же із самим Леніним сперечався!»
На початку тридцятих загинули перші два томи Словника українських діячів, а 1933 року ліквідовано й саму комісію. Могилянський залишився без роботи. Його дочка Ладя тоді була заслана на будівництво каналу Москва—Волга. Він поїхав до дочки і якийсь період жив там. Але часи ставали дедалі гірші — 1937 року Ладю розстріляли. Наступного року розстріляно сина Дмитра. Могилянський переїхав до молодшої дочки в Дніпропетровськ. Там, прибитий горем, жив тихо, спілкувався лише з родиною знаменитого історика Дмитра Яворницького. Писав прозу — без надії на те, що вона побачить світ. Коли почалася війна, Могилянських евакуювали вглиб Радянського Союзу. Невдовзі, ранньої весни 1942 року, він помер у Красноярському краї. Не відомо, де його могила, так само і його твори практично зовсім невідомі сучасному читачеві.
