Молоко на шляху до Євросоюзу: не треба ілюзій

У перерахунку на молоко, торік до нас було завезено 320 тисяч тонн закордонної молокопродукції. За підсумками року нинішнього імпорт може досягти рекордної позначки в 400 тисяч тонн. Основу зовнішніх закупівель становлять сир, вершкове масло й продукція з незбираного молока. Але час від часу в країну вигідно завозити навіть сухе молоко. Зокрема, через різницю зі світовими цінами, імпорт сиру (наш дорожчий) за п’ять років збільшився втричі. По вершковому маслу Україна вже давно стала серйозним нетто-імпортером. Натомість ми відправляємо в Західну Європу тільки казеїн, та й той там купують винятково на технічні цілі — для виробництва клею.

Сприяє перетіканню до нас закордонної молокопродукції не лише стирання кордонів. На переробних підприємствах нарікають на дорожнечу сировини. Навіть у період великого молока його ціна для заводів уже знижується незначно. Так, скаржаться переробники, у багатьох навіть улітку не було можливості купувати якісне молоко в сільгосппідприємств дешевше від 4 грн./л. А нині і зовсім ціни на нього злетіли до 5 грн./л. Це, за інформацією директора аналітичного агентства «Інфагро» Василя Вінтоняка, на третину дорожче від вартості такого молока в Білорусі, і майже на чверть більше, ніж одержують фермери Німеччини, Франції та Нідерландів (у перерахунку на високі якісні показники країн ЄС). Багато в чому і з цієї причини сири, масло тощо програють у ціні виготовленим у країнах ЄС, стають малоконкурентними.

Ще недавно українська молочна галузь була досить потужною. До занепаду Союзу, наприкінці 80-х, на колгоспних фермах і в приватних обійстях щорічно виробляли 23—24 мільйони тонн молока, а 460 заводів переробляли його близько 17—18 млн. т.

Про ті часи в галузі згадують з ностальгією. Адже відтоді кількість надоєного зменшилася в 2,2 разу. При цьому істотно змінилася структура задіяних у процесі товаровиробників: сільгосппідприємства скоротили виробництво в багато разів, а домогосподарства помітно його збільшили. Це означає, що якість пропонованої промисловості сировини погіршилася. Кількість нормально працюючих переробних підприємств скоротилася майже втричі. Нині відносно ефективно в Україні функціонують лише близько 150 молочних заводів.

Аналізуючи ситуацію, фахівці знаходять і позитивні, і негативні моменти. Водночас відзначають, що проблем у галузі більше, ніж позитивів, і передусім вони пов’язані із сировинним дефіцитом.

Сповільнилося скорочення виробництва молока в сільгосппідприємствах, і окреслилася тенденція до зростання в цій категорії за рахунок помітного підвищення продуктивності худоби.

Збільшився випуск багатьох молокопродуктів після істотного зниження в період фінансово-економічної кризи 2009—2010 років.

Відновилося технічне переозброєння переробних підприємств, поступово впроваджуються нові технології.

Значно розширився асортимент вироблених молочних продуктів завдяки активізації діяльності провідних гравців ринку.

Збільшився експорт низки молокопродуктів (щоправда, значною мірою за рахунок молоковмісної продукції).

Уже вищезазначені сировинний дефіцит (зростання виробництва молока сільгосппідприємствами, що намітилося, аж ніяк не покриває потреби переробної галузі в якісній сировині) і високі ціни на видоєне в сільгосппідприємствах.

Керівники заводів називають державну підтримку галузі «слабкою». Нарікають, що дотації для українських виробників молока за останні роки знижено в рази. Фінансові вливання набагато менші, ніж в країнах ЄС, а також у сусідніх Білорусі та Росії.

До того ж щорічно припиняють діяльність близько десятка заводів, а чимало операторів ринку, через дорожнечу сировини, істотно наростили випуск усіляких сирних продуктів, молочних консервів, спредів і паст на основі рослинних жирів.

Суттєво скоротився випуск традиційних сезонних експортоорієнтованих молокопродуктів (вершкового масла, сухого молока, казеїну). Україну вже перестали вважати великим світовим гравцем на ринку цих товарів.

Уже близько 10 відсотків сирів і ще більша частка вершкового масла, що їх купують українські споживачі, іноземного походження. Також намітилася тенденція значного зростання імпорту продукції з незбираного молока.

До негативів можна зарахувати й сильну залежність української молочки від ринку РФ, точніше, торговельні обмеження, що почастішали з боку Москви. Близько 70 відсотків усього експорту молокопродуктів у грошовому вираженні йде в країни Митного Союзу (Росію, Казахстан). При цьому право здійснювати такі поставки мають лише п’ять вітчизняних компаній.

Наш внутрішній ринок сиру сильно залежить від Росії. Виробництво то зростає, то падає, залежно від торговельних обмежень, що вводяться цією країною. Адже сироварам раз у раз, час від часу доводиться зменшувати виробничі показники через російські торговельні обмеження. Зокрема, 2005-го у країні було вироблено 270 тисяч тонн жирних сирів лише тому, що заборони імпорту в РФ ще не було. Останній раз вітчизняні сировари помітно постраждали від дій російських контролюючих органів 2012-го. Нинішнього року серйозних торговельних обмежень Росія до України не застосовувала, тому експорт і, відповідно, виробництво сирів збільшиться приблизно на 3 відсотки — до 233 тисяч тонн.

Отже, за нинішніх ринкових розкладів інших перспектив, окрім як Росія та Казахстан, в українських сироварів не проглядається. По-перше, смакові якості вітчизняного сиру незрозумілі іншим світовим країнам-імпортерам цього товару, по-друге — ціна нашого продукту просто не конкурує із цінами нинішніх країн лідерів експорту. Приміром, Україна реалізує традиційні сири в Росію по 7000 доларів за тонну, а країни ЄС продають сири категорії Гауда/Едам по 5000 доларів. З підписанням Угоди про асоціацію наші сировари небезпідставно побоюються: це може спричинити істотне скорочення зовнішніх продажів цього товару.

За даними Держстату, в Україні середньодушове споживання молока в 2012-му дещо зросло — до 210 кг на людину, або, у масштабах країни, до понад 9,5 млн. т. При цьому промисловість реалізувала населенню молокопродуктів (у перерахуванні на молоко) лише 3,75 млн. т або 82 кг молока на душу населення. Ще 7 кг заводської продукції додатково до цієї цифри пропонують українцям іноземні постачальники. Решту споживачі беруть на базарах. При цьому основою нашої молочної промисловості є продукція з незбираного молока. І не дивно, адже це товари першої необхідності, якими потрібно нагодувати 45 млн. населення. Піком зростання випуску свіжих молокопродуктів був 2007 рік. Пізніше їх виробництво падало протягом чотирьох років. Але в 2012-му цю негативну тенденцію  подолано, оператори знову почали нарощувати випуск більшості видів продукції цієї категорії. Молока було розлито 513 тис. т (+4% до попереднього року), кисломолочних продуктів виготовлено 497 тис. т (+4%), сирної продукції — 81 тис. т (+5%). За підсумками 2013-го, прогнозують експерти, випуск продукції з незбираного молока буде на 6—7 відсотків вище від торішнього показника.

У перспективі переробники розраховують на подальше зростання виробництва свіжих молокопродуктів в Україні хоча б тому, що в країні намітилася тенденція скорочення пропозиції домогосподарствами таких харчів на ринках. Сподіваються, що евроінтеграційні кроки ще більше підштовхнуть цей процес: сільське населення й саме скоротить споживання домашнього молока, і значно зменшить його реалізацію на базарах.  Тож для заводів особливо перспективним є виробництво молока, сиру й сметани, тобто продукції, яку нині найчастіше купують на ринках. Правда, у цьому разі нові обрії усередині країни відкриваються насамперед для імпортерів. Українським же переробникам доведеться відповідати стандартам ЄС і новим ціновим викликам. 

Вимоги ЄС не допускають використання молока, видоєного вручну, для виробництва харчових продуктів.