Справа може бути вигідною, якщо тримати дійну череду з не менш як п’яти голів
За статистикою, 83 відсотки молока, надоєного цього року на Житомирщині, — від корів, що утримуються в особистих селянських господарства, і лише 17 відсотків його припадає на сільгосппідприємства.
Працюють у дві руки
Родина Вольських зі Старої Рудні, що в Червоноармійському районі, разом тримає майже стільки худоби, як населення цілого села.
— Жити на землі й не тримати корови — соромно, — каже Людмила Вольська (на знімку). — Але однієї годувальниці для «селянського щастя» замало. Адже потрібно себе забезпечити і дітям освіту дати...
Корови та інша домашня живність — це основний дохід її сім’ї. Тому й завела вона разом із чоловіком Валентином домашню ферму: майже три десятки корів, бичків та телят, пару коней, лоша, двоє поросят, четверо овець, птицю...
Праця дуже важка — без «вихідних і прохідних», але, за словами Людмили Володимирівни, навіть за тих несправедливих цін за молоко, що існують, справа може бути вигідною, якщо тримати не менше п’яти дійних корів. А у неї їх — одинадцять. Було ще більше, але частину наприкінці літа продали.
— Як же ви встигаєте стільки корів видоїти?
— У дві руки, — посміхається Людмила Вольська.
Тричі на день вона бере із собою кілька відер, сідає на велосипед і їде за село на поле — там у теплу пору року худоба перебуває цілодобово.
— На вихідні приїжджають сини із Житомира — Сашко та Вадим. Корми заготовляємо разом, землю обробляємо теж гуртом. Ми ще свій ресурс не вичерпали, можемо розширюватися, поки у хліві місця вистачатиме, -каже господиня.
Торік за кожне теля Вольські отримали державну дотацію, що допомогло окупити частину витрат на корми. Жінка каже, що тисяча гривень на теля — відчутна підтримка.
У родичів теж цілі ферми
Родичі Людмили та Валентина теж майже всі тримають велике господарство та звикли працювати.
— У сестри — стільки телят, що не можу й порахувати. У матері, Станіслави Йосипівни, — дві корови, дві телиці та двоє телят. Чоловікова братова тримає чотири корови. А в Олени, сестри мого чоловіка, вдома — ціла ферма.
Олену Володимирівну ми застали за роботою. Багато часу доводиться приділяти господарству. Але жінка на долю не нарікає, вона по життю дуже оптимістична людина, та й працювати любить.
— Бог дав сили — роби, — каже Олена Володимирівна.
Окрім корів, господиня тримає бичків, телят та коней. Усього в її господарстві 17 голів худоби.
— Щоб худоба багато молока давала, потрібна серйозна кормова база. Сіном одним не обійдешся... Буряки, картоплю, товч та інші корми заготовляю. Землі в обробітку мало, тож частину кормів доводиться купувати. Але все — екологічне, тому й молочні продукти — натуральні та якісні.
Олена Володимирівна розповідає, що чимало сільських сімей зовсім перестали тримати корів — кажуть, невигідно.
— Із виробників молока і м’яса стали перетворюватися на його споживачів — як міські жителі, — обурюється вона. — Це й не дивно — 2 гривні 30 копійок за літр молока — насмішка над селянином.
Жінка розповідає, що її родина пішла іншим шляхом. Вони не здають молоко закупівельникам, а везуть у Житомир на ринок.
— Сметану та сир вигідніше продати в обласному центрі, ніж молоко віддати вдома за копійки, — каже вона. — За тиждень я можу заробити 1700 гривень. І попри те, що доводиться купувати корми, наймати людей та важко працювати самій, — мені тримати худобу вигідно.
Продукцію, яку продає родина Вольських, вже добре знають постійні клієнти. Тому зі збутом проблем не виникає.
— Ми не звикли цілими днями лежати на дивані, — усміхається Олена Володимирівна. — Адже доля дає чудовий шанс — жити у селі, серед природи. Потрібно тільки не лінуватися, працювати, при цьому вкладати душу у справу. І, повірте, це повернеться сторицею.
Житомирська область.
Фото Олександра КОЛІСНОГО.