На знімку: Волонтери із Пістиня.
Волонтерські ініціативи треба поширювати
«Нині у нас ювілей – 50-а свинка від початку російської агресії, – повідомила волонтерка Ольга Гарасим’юк. – Дякуємо Дмитру Дячуку за інформаційну роботу та підтримку».
Дмитро Дячук – засновник Ютуб-каналу «Наші бесаги» та сторінки проекту у Фейсбуці «Наші Бесаги – їжа та рецепти». Нині він має свій фронт – показує різноманітні волонтерські ініціативи Івано-Франківщини.
«Наш кулінарний канал не міг пройти осторонь нинішніх подій, націлених на перемогу, – каже Дмитро Дячук. – До війни ми досліджували українську домашню кухню. То були віртуальні бесаги-торби, до яких складали рецепти українських страв із експедицій різними куточками країни та різноманітні смачні ідеї. А зараз висвітлюємо те, як звичайні люди перетворилися на волонтерів і допомагають годувати воїнів. Тож знімаємо різноманітні відеосюжети, зокрема і з Пістиня. У цьому селі дуже багато людей об’єдналися заради того, щоб забезпечувати воїнів ситною та смачною їжею. Не встигаємо рахувати, але майже кожного дня ріжуть свиню і готують із неї різні м’ясні страви для воїнів. На час зйомок відеосюжету було 23-є порося. А тепер переробили вже 50.»
Дивіться відео, підбадьорюйте волонтерів коментарями і вподобайками та обов’язково поширюйте, щоб знайти ще людей, які готові допомогти закуповувати поросят. Волонтери не зупиняться, поки Україна не переможе! Гроші на купівлю свиней можна надсилати на рахунок Галини Максимчук за номером банківської картки 4149499392742209. Це відома пістинська газдиня. Для міжнародних переказів є PayPal: dmytro.besahy@gmail.com (Dmytro Diachuk). А він перешле на банківський рахунок цієї волонтерки. З моменту публікації сюжету дуже багато наших співвітчизників та закордонних доброчинців долучилися до фінансової підтримки ініціативи.
З одного поросяти виходить 400-500 тушкованок, та ще смалець і буженина
Треба сказати, що на Прикарпатті колись вирощували поросят не тільки в селах, а й у містах, хто мав власне господарство. Тож дати собі раду із виготовленням м’ясних консервацій тут уміють. Звісно, для забою кличуть спеціальних майстрів-масарів. А вже розробити тушу, посортувати м’ясо та все інше можуть і самі господарі. Чи не в кожному дворі досі збереглися коптильні печі: в когось потужні муровані, в інших – навіть пристосовані для цих потреб бочки.
У Пістині нині процес виглядає так. До двору відомого в селі «масара» пана Василя привозять чергове порося. Господар у мирні часи був нарозхват – на весільні чи інші забави. Тож робота налагоджена до дрібниць. Кожен із волонтерів тут має свої обов’язки. Забиту тушу обсмалюють, зчищають та миють, далі розробляють на частини.
Відомий волонтер Дмитро Малкович – теж у процесі. Як не їде з гуманітарним вантажем на передову, то посильно допомагає майстрам тут. Його приклад надихає кожного.
«Я був на Майдані від першого до останнього дня, – розповідає Дмитро. – Отримав поранення під час бою на Грушевського. Втратив ногу у вересні 2014-го, а вже під Новий Рік поїхав до наших бійців у зону проведення АТО. Не міг воювати, то допомагав, чим міг. З того часу 22 рази їздив волонтером на передову, передостанній раз повернулися 15 лютого, недавно ось – знову їздили».
Поросят здебільшого купують на благодійні кошти. Нинішня вартість – 7-8 тисяч гривень. Але буває, що віддають фермери або ж самі селяни. Кажуть, годували на Великдень, а тепер на потреби війни нічого не жаль.
Кожна частина туші має своє кулінарне призначення. Окремо – для тушкованок із самого м’яса. Великі шматки готують для буженини. Так само – підчеревину. Їх маринують у спеціальному розсолі протягом двох-трьох днів, опісля підвішують, щоб стекла рідина. Далі закладають до коптильних печей. Є чергові, що стежать за температурою і рівнем диму. Для аромату, приміром, використовують дрова із черешні.
Допомагають волонтери із сусідніх сіл: Прокурави, Березови, Рожнева, Кобаків, Кут. Адже для консервацій треба багато скляної тари, спецій, круп. Особливо популярна серед бійців квасоля по-пістинськи, яку готують із м’ясом за місцевою рецептурою. А ще консерви з гречкою, горохом, рисом.
Із сала смажать смалець та заливають разом зі шкварками до пластикових відерець. Їх також треба заготовити. Інші відповідають за пакування виробів, логістику. Потрібно багато води. В місцевій криниці не вистачає, тож постачають завізну.
Тушкованки роблять у саморобному автоклаві. Туди входить за раз 60 півлітрових банок. Ставлять на вогнище та стежать за температурою і тиском повітря. Тож процес відповідальний.
Щоб пришвидшити приготування консервацій, їх варять у кількох хатах. Велику каструлю заливають водою десь на 10 см, кладуть металеву решітку, ряд півлітрових банок, зверху вологу полотнину, решітку та ще один ряд банок, полотнину. Закривають кришкою, яку для герметизації обмащують тістом. Тут так само треба стежити, щоб не сильно кипіло. Через 5-6 годин банки можна закатувати.
Весь процес розробки однієї туші займає два-три дні. Виходить 400-500 тушкованок, та ще смалець і буженина.
Головний мастер-масар пан Василь підсумовує: «Наші воїни не забувають про нас. Головне, щоб ми про них не забули. Для перемоги потрібно працювати. Сила в народі!».
Івано-Франківська область.
Фото з відкритих джерел.
На відео: Процес виготовлення м’ясних консервацій.
Відео Дмитра Дячука.
