Їх бойові позиції знаходяться на передовій, у зоні операції Об’єднаних сил, між нами та ворогом, який нещадний до всього живого. Бійці вирішили розповісти про свого героя, лише тому, щоб люди розуміли, чому наше військо не збороти, і ПЕРЕМОГА України є незворотною!

Його звати Валентин, і в житті він настільки миролюбна та весела людина, що навіть не знає, як опинився у лавах Нацгвардії. Каже, мав би працювати з газобалонним обладнанням, бо саме на таку спеціальність вивчився після школи. Проте, у 2012 пішов служити, і служить досі. Навіть отримане поранення не втримало гвардійця від повернення на фронт, щоб боронити свою країну. Чому? Мабуть через те, що саме тут пізнав справжню чоловічу міцну дружбу.

За десять років служби Валентин пройшов усе. З 2015 року молодий чоловік захищав Україну у складі АТО та ООС, він є учасником бойових дій. А з 2018-го служить в одній із частин Національної гвардії України, кожні чотири місяці знаходиться на сході держави.

Сам Валентин родом із Сумщини, там живуть його батьки та три брати з сім’ями. Усі живі -- орки не зачепили тутешніх сельчан і не понівечили будівель, але Валентинове серце тепер ще й на Луганщині, бо тут 32-річний чоловік не лише пороху понюхав, а й закохався! З 24 лютого село окуповане російськими загарбниками, і зв’язатися з рідними часто досить важко. Тому Валентин точно знає: потрібно якнайшвидше звільнити кожен клаптик української землі, а особливо - селище, яке стало для нього другою домівкою.

За 10 років боєць не мав жодного поранення, проте 13 березня 2022 року така прикрість трапилася. Бійці вступили у бій з ворогом - разом з побратимом старший об’єкту Валентин на другому поверсі приміщення кулеметом прикривав товаришів. Ворог поцілив у вікно з ручного РПГ-7. Побратим отримав легке поранення, а Валентин унаслідок вибуху - 15 поранень у ногу та руку. Після надання першої медичної допомоги, пораненого чоловіка повезли до шпиталю на захід України.

«Мені зробили кілька операцій, заштопали руку і ногу, та й бажання якнайшвидше одужати було дуже сильним. Невдовзі я отримав наказ – повертатися до Харкова, на постійне місце дислокації частини. Тоді я звернувся до командування з проханням повернутися на Донеччину до побратимів»,  - розповідає боєць.

Із заходу на схід на свої позиції Валентин дістався самотужки.

Тут на нього чекали усі – від бойового командира до кухаря. І він вже в строю, піднімає дух бійцям та готовий до нових випробувань війною.

«Зі здоров’ям все норм, фізично готовий на 90 відсотків, а морально – на 200! У нашу перемогу вірю без усіляких сумнівів, як і всі ми, про це навіть смішно і недоречно запитувати», - говорить Валентин.

То чи можна таке військо здолати? Чи можна хоч на мить засумніватися у наших дужих хлопцях, які своїм спокоєм та войовничим настроєм стоять за Україну та її народ, спонукають нас вірити у найкраще. Молімося за кожного з них, і робімо усе, щоб наблизити нашу жадану ПЕРЕМОГУ!

Любомир ПОЛУПАН, прес-служба Східного територіального управління Національної гвардії України.