Центр села Петрилів.
Війна оголила чимало проблем. Та додала й нових. Приміром, як мають веснувати: орати, сіяти, доглядати за землею в селах, коли чоловіки пішли захищати свою Вітчизну?
Щосуботи приїжджав з Івано-Франківська до Петрилова уродженець цього села Владислав Котюк, допомагав поратися на присадибній ділянці. Батько Степан здебільшого був у від’їзді, бо працював на новобудовах Києва. Тож основні турботи лягали на єдиного сина. Нині ж юнак лікується після важкого поранення.
Владислав був на контрактній службі в одному із підрозділів Національної Гвардії в Івано-Франківську, за кілька днів до повномасштабної війни поїхав на схід – замінити на бойовій вахті бійців. Разом із побратимами потрапив під обстріл 7 березня, під час виконання бойового завдання у Волновасі Донецької області.
«Ми вже оговталися від першого шоку, коли дізналися про важкі поранення сина, – розповідає його мама Оксана Михайлівна, вчителька однієї із Івано-Франківських шкіл. – Тепер дякуємо Богу, що син іде на поправку. Його з-під обстрілів дивом витягли, не всім так пощастило… Медики зробили все належне, щоб якнайшвидше повернути юнака до життя. Треба ж бути і далі в строю».
Тепер весняні турботи біля саду лягли на батьків Владислава. До городу вони ще й не бралися, бо не до того було: раз-пораз їздили до госпіталів у Львові, Чернівцях. Заодно подружжя Котюків допомагає своїй петрилівській сусідці Анні Червак. Два сини немолодої вдови Іван та Володимир так само у Збройних Силах, на передовій. То й сад почистили, й обійстя. Жінка живе в передмісті Івано-Франківська, раніше приїздила до села з котримось із синів.
«Головне, аби хлопці повернулися живими, – мовить Анна Червак. – А з усім іншим упораємося. Пишаюся моїми синами, служать із гідністю. Не ховалися від мобілізації, одразу пішли із повістками до військкомату. Тепер ще й мене підтримують, заспокоюють, щоб менше хвилювалася».
У Петрилівському старостинському окрузі землі для обробітку є не так багато. Причина – села розміщені в лісистій місцевості, в заповідному Дністровському каньйоні. Майже 900 га земельних паїв орендує ТОВ «Акрітера-Агро». Староста Олег Кирста каже, що через проблеми з пальним на підприємстві аж тепер розпочали готувати землю до посівної. Для ярої пшениці оптимальні терміни вже втрачено. Надолужать іншими культурами.
Староста Олег Кирста: Не ділимо на своїх і чужих.
«Земля не пустуватиме, – стверджує Олег Кирста. – Так само оброблять і присадибні ділянки. Колись, після розпаювання місцевого колгоспу, землі селяни набрали багато, а тепер обробляти нікому. Молодь і до війни роз’їжджалася хто куди, нині ж іще клопітніше. То пенсіонери здебільшого здали городи в оренду ТОВ «Галичина Агро Груп». Хто може – пораються самі. Картоплю, приміром, майже всі посадили».
Хто ж обробляє городи самотужки, то добре прораховує все. Приміром, оранка та культивація сотки землі зросла до 40 грн. Один петрилівський тракторист Михайло Мула нині служить у Збройних Силах, тож Котюкам доведеться записуватися на чергу до механізатора з іншого кута села.
Та всі ці проблеми якось вирішаться. Як і інші села старостинського округу, Петрилів міцно тримає тил. Тут плетуть захисні сітки для бійців, передають на фронт продуктові набори, допомагають арміїі в інших потребах. А ще приймають внутрішньо переміщених осіб. Не ділять на своїх і чужих. Бо патріотизм тут у крові.
Чого-чого, а картоплі в достатку, то як не поділитися.
Приміром, у колишньому Тлумацькому районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Братишів і Петрилів. У 1950 році в урочищі «Посіч» загинули п’ятеро вояків ОУН-УПА: петрилівці станичний ОУН Іван Олексійович Лядецький («Ключик») і керівник боївки Тлумацького надрайпроводу Григорій Овод («Василь»), та троє уродженців села Милування. Біля Дністра в урочищі «Дурний кут» досі збереглася криївка, де переховувались воїни УПА. Не дай, Боже, щоб фронт аж сюди докотився. Для цього допомагають армії, як можуть, не ремствують. А як треба буде, стіною стануть і жінки.
Івано-Франківська область.
Фото з відкритих джерел.
