Зупинили Прип’ять і... повернули її

Подолавши з Луцька дві сотні кілометрів, разом з начальником Волинського обласного управління водних ресурсів Ростиславом Кравчуком підходимо до багатоводної цієї пори Прип’яті. Лише земляна вузька перемичка відділяє ріку від майже сухого ложа каналу. Перепад рівнів понад два метри. Важко і трохи страшно уявити, який то страшний вир забурлить тут за годину, коли екскаватор зніме останню скибу землі з тимчасової дамби і вода рине до шлюзу.

Раз за разом ківш екскаватора, за важелями якого сидить досвідчений механізатор Роман Токарський, робить перемичку тоншою. І ось нарешті в ній утворюється маленький проран. Вода спочатку несміливою цівкою рине вниз у сухе ложе. Та вже через хвилину з голосним риком, змиваючи перед собою всі перешкоди і трощачи лід, тече до відновленої гідроспоруди. Та витримує цей перший найсильніший удар рукотворної стихії. Десятки людей, серед яких не лише будівельники, а й мешканці навколишніх сіл, радо вітають один одного. Свідками такої події більшість із них, у тому числі й автор, стають уперше.

Власне, цей пуск мав відбутися ще в червні 2014 року, і споруда мала бути не дерев’яною, як зараз, а залізобетонною з механізованим регулюванням затворів. Але події минулого року не дали завершити важливий об’єкт через брак коштів. І вивершений на 60 відсотків об’єкт довелося заморозити, забракло якихось 3,1мільйона гривень. Тим часом старий дерев’яний шлюз щораз ставав ще більш ветхим і його струхлявілі конструкції вже не могли стримати води. Створювалася загрозлива ситуація для довколишніх українських та й білоруських сіл. Тож улітку було прийнято екстрене рішення на рівні обласного керівництва — відновлювати старий дерев’яний шлюз, відремонтувати стару споруду, бо вартість цих робіт була на порядок нижча.

Оскільки виконання робіт вимагало припинення подачі води з Прип’яті в Дніпро-Бузький канал, а отже, й припинення судноплавства по ньому, до робіт приступили лише в листопаді, після завершення навігації. Підрядною організацією стало місцеве Ратнівське міжрайонне управління водного господарства.

— Спочатку виникла проблема з лісом, — пригадує начальник цієї провідної в області водогосподарської організації Михайло Тимощук. — Таку кількість високоякісної деревини оперативно не міг поставити жоден лісгосп. Розв’язували проблему вже в ході самого монтажу споруди. Щоправда, погода сприяла нам, осінь видалася сухою і рівень води в Прип’яті був рекордно низьким, десь сантиметрів на 140 менший порівняно з сьогоднішнім. Приступили до земляних робіт, улаштували перемички, які відділили будмайданчик від Прип’яті і водоживильного каналу, потужним насосом відкачали воду біля самої споруди і потихеньку почали робити зрубову споруду. Працівники дуже серйозно віднеслися до цього важливого, можна сказати, стратегічного об’єкта. Загалом було задіяно понад тридцять осіб.

Звичайно, погода нам потроху підкидала свої сюрпризи: то заметілі, то дощі, то рівень води в Прип’яті став різко зростати і ріка почала розмивати перемички. Труднощів вистачало. Але споруда, як бачите, запрацювала, воду на Дніпро-Бузький канал пустили. Трохи менше навантаження буде на Любешівський район, який часто страждає від повеней на Прип’яті.

Начальник Прип’ятської дільниці Ратнівського МУВГ Василь Дейнека разом з головним інженером Василем Приймачуком був одним із виконробів на цьому важливому для регіону об’єкті.

— Давно наші люди не працювали з таким ентузіазмом, як тут, на водозаборі, — охоче ділиться враженнями Василь Дейнека. — Основними майстрами були Іван Панасюк, Адам Супронюк, Іван Гурич. Допомагали їм Віктор Середюк, Ігор Боговіт, машиніст насосної станції Яків Гурич, водій автокрана Володимир Нінічук, бульдозерист Федір Матвіюк, екскаваторник Роман Токарський, який, до речі, сьогодні працював на розбиранні тимчасової дамби. Відзначив би кожного з учасників цієї доброї справи. Ніхто не дивився на годинник. Працювали часто дотемна, якщо цього вимагали обставини.

— Якби ці роботи виконало ПМК №77 з Івано-Франківська, а не місцеві майстри, витрати були б набагато більшими, — відзначає специфіку об’єкта присутній на його пуску начальник обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук. — Довелося б доставляти за сотні кілометрів техніку, людей. А так наші робітники досить успішно впоралися з поставленим завданням. Звичайно, нагородимо тих, хто відзначився на будівництві.

— Треба зазначити, що роботи для нас не характерні, — продовжує Ростислав Кравчук. — Таких зрубових споруд в Україні вже, мабуть, немає. В 1999 році ремонт цієї споруди виконували наші колеги з Білорусі з республіканського унітарного експлуатаційно-будівельного підприємства «Дніпробугводшлях» (генеральний директор Микола Котецький). Саме вони до листопада 2012 року були власниками цього шлюзу і здійснювали його експлуатацію.

У липні ми прийняли рішення про відновлення цієї споруди, тож у стислі строки потрібно було виготовити проектно-кошторисну документацію. Білоруси відгукнулися на наше прохання і передали нам проект. Це дозволило швидко виготовити документацію. У нас з ними дружні ділові стосунки. Попередили їх, що будемо виконувати ці роботи. Вибрали момент, коли закінчилася навігація. Чому й складно було працювати, бо вже холодно. Попри це ремонт споруди ми виконали за три місяці, у той час коли білоруси, працюючи влітку, затратили на це півроку.

На жаль, є проблеми з фінансуванням. Незважаючи на те, що управління роботи вже виконало, держава за них ще й досі повністю не розрахувалася. Спасибі колективу Ратнівського МУВГ, який успішно впорався з цим складним завданням і убезпечив цей край від можливих негативних наслідків повеней на Прип’яті.

 

с. Почапи

Ратнівського району

Волинської області.