Причому з дивовижною цинічністю та жорстокістю відпрацьовують його не тільки на ветеранах АТО-ООС чи посадовцях територіальних громад, а й на журналістах і навіть на представниках духівництва, котрі ніколи в житті не брали до рук зброю. У катівні путінських виродків опинився, зокрема, і настоятель церкви Покрова Пресвятої Богородиці ПЦУ на херсонському житловому масиві «Корабел», протоієрей Сергій Чудинович. Він став відомим у місті після того, як єдиний зголосився відспівати бійців територіальної оборони, загиблих у бою під час штурму обласного центру росіянами, та створив потужний центр зі збору та розподілу гуманітарки й надання соціальних послуг нужденним. 

«Голос України» про його викрадення просто з храму тоді написав. Але після звільнення священик перестав виходити на зв'язок навіть із знайомими репортерами. Адже спогади про пережите «спілкування» із катами виявилися для нього надто болісними. Це стало зрозуміло, коли отець Сергій таки зібрався з духом, і перервав тривале мовчання, виклавши тяжкі спомини у виступі на своїй сторінці у Фейсбук. Розпачлива сповідь Сергія Чудиновича справді вселяє жах: опинившись «на підвалі», він потрапив на конвеєр знущань, погроз і тортур. Священика не виводили до туалету, замість води примусово напували…горілкою. Далі роздягли, били гумовим кийком та погрожували ним зґвалтувати у неприродній спосіб. А відпустили тільки тоді, коли погодився дати підписку про співробітництво із ФСБ РФ. «Заламали руки, сказали, що життя моє закінчилося, що вони будуть розбирати мене на частини, що вони мене вб’ють, застрелять», – згадував душпастир. 

Сама по собі цікавість кремлівської спецслужби до пошуку агентури у лавах служителів релігії не викликає подиву. Їх масово намагалися вербувати ще за часів НКВС-КДБ, оскільки співробітникам таємної поліції дуже кортіло бути в курсі, чим таким сокровенним діляться віряни із священиками на сповіді – адже з ними вони відвертіші, ніж на допиті. Кажуть, за СРСР до КДБ «стукала» більшість радянських священнослужителів. Але навіть у епоху безпросвітного тоталітаризму священиків воліли обробляти делікатніше. Прийоми своїх наступників з ФСБ і кадебісти визнали б прямолінійними до тупості й відверто садистськими.

Ще однією відомою жертвою катів став і новокаховчанин Сергій Цигіпа. Керівник творчого об’єднання «Бюро журналістських розслідувань «Каховський плацдарм» з перших днів окупації викладав у соціальні мережі ролики з проукраїнських акцій у своєму місті, не приховував своїх патріотичних поглядів. І йому помстилися: ще 12 березня Сергій зник, пішовши зі своїм собакою Айсом до сусіднього містечка Таврійська. Він не давав про себе знати дружині, і лише за кілька днів окупанти підтвердили, що її чоловік у них і «йому не сумно».

Те, що Сергія Цигіпу зламали, стало зрозуміло вже за кілька днів, коли він своїм дзвінком виманив до зустріч на автостанції у Каховці журналіста обласної газети «Новий день» Олега Батуріна . Його теж схопили й піддали тортурам. Та після цього ніякої інформації про подальшу долю чоловіка не надходило. І тільки майже за два місяці після його викрадення на кількох каналах російської пропаганди у Ютуб і Телеграм з’явилося відео. У ньому Сергій Цигіпа, представлений як «старший офіцер Сил спеціальних операцій України» виголошує завчений текст про «сумнівну стратегію української армії». Сам по собі той текст відгонить примітивною російською агіткою, і не притаманний стилю новокаховського журналіста. Більш показово те, як виглядає він сам (знаю колегу особисто, тож можу порівняти). Сергій Цигіпа виглядає змарнілим та постарілим років на двадцять, разюче змінилися його манери і навіть темп мови – все вказує на те, що в застінках орків його точно не пундиками пригощали. І хтозна, зі скількох ще херсонців там вичавлюють потрібні зізнання.

Херсонська область.