Найбільший у світі український літак Ан-225 «Мрія», який 27 лютого спалили російські військові у Гостомелі.

Коли приїжджаєш у Бучу, Ірпінь, Гостомель, розгромлені й пограбовані російськими окупантами, де вже прибрані від людських тіл і розтрощеної військові техніки вулиці, а будинки, в які поцілили танки і «Гради», стоять без вікон і дверей, без дахів, десь вціліли стіни… Хоч всередині все вигоріло, а десь на місці котеджів лише купа битої цегли, переживаєш спочатку шок, потім страх… 

Адже ворог продовжує нищити інші українські міста і села, потім подив – наші північні сусіди, що з екранів телевізорів продовжують кричати, що українці й росіяни братні народи, насправді виявилися жорстокими варварами, і це у XXI столітті, монстрами, звірами у людській подобі. Аж потім приходить лють і ненависть – вчинених на нашій землі злочинів не пробачимо ніколи. Якийсь час не можеш позбавитися думки, що це не може бути реальністю, правдою, це всього лише декорації до фільму жахів. На жаль, ні… Тут, як і у Маріуполі, Волновасі, Бородянці, Харкові, Херсоні (у довгому списку Макарів, Мотижин, Шевченкове, Велика Димерка і так далі), російські окупанти влаштували справжнє пекло – тут горіла земля, горіли будинки, плавився метал, шматки його, що подекуди ще лежать під ногами, нагадуючи розтоплений шоколад, що застигаючи, набуває чудернацьких форм. Під стінами одного з розбитих будинків на клумбі, наче на столі, стоїть монітор, поряд газова плита, мабуть, викинуті з квартири вибуховою хвилею. Через вибите вікно на вулицю звисає зелена штора… З іншого закіптюженого вікна на третьому поверсі тріпотить синьо-жовтий прапор. Як він уцілів на попелищі? Чи хтось, вже після пожежі, вивісив знамено, стверджуючи, що Ірпінь – це Україна!

У розбитих будинках пустка. Колись тут жили люди, мріяли, будували плани. Де вони? Чи живі? У пеклі, розпаленому російськими окупантами, згоріло багато людських життів – на Київщині від їхніх рук, за офіційними даними, загинули понад 1000 цивільних. Переважна більшість людей, як зазначає керівник поліції Київської області Андрій Нєбитов, застрелені.

Міський голова Бучі Анатолій Федорук каже, що росіяни вбивали місцевих за складеними списками. «У них були списки – я бачив ці списки. Тобто вони заздалегідь знали до кого ідуть, на яку адресу, що це за людина», – підкреслює він. І додає, що серед людей, яких мали вбити, були прізвища представників органів місцевого самоврядування. «Оскільки ми в передмісті столиці, то тут велика кількість чиновників проживала, політиків. Слава Богу вдалося, з тих можливостей, які були, виїхати з Бучі, то вони задовольнялися тими, хто залишився. Здебільшого це були активісти, учасники АТО», – додає Анатолій Федорук.

У перші дні війни у Бучі, що перебувала в окупації 33 дні, було вбито Михайла Романюка. Він їхав велосипедом у військкомат, аби записатися до місцевої тероборони, щоб захищати своє місто від ворога. «Він казав, що не може сидіти у підвалі, коли агресори намагаються захопити нашу землю, – розповідає мати Михайла. – У мене, казав, серце розривається. Він зібрався у військкомат і заспокоював мене, що довго житиме». Мешканка Бучі Вікторія Батура розповіла, що по Михайлу та її зятю росіяни стріляли з другого поверху житлового будинку. Куля потрапила Романюку в голову. Тіло Михайла поруч з велосипедом, як і інших розстріляних містян, лежало на вулиці до визволення міста українськими військами.

Поліція Київщини продовжує фіксувати злочини, учинені російськими військовими під час окупації – вбивства, ґвалтування, злочини проти особи, катування людей, пограбування.

Правоохоронці вже встановили майже 200 російських солдатів, які звірствували в містах та селах Київщини. Заочно повідомлено про підозру капітану Олексію Булгакову та майору Олександру Васильєву з мотострілецької роти 15-ї бригади 2-ї гвардійської армії Центрального військового округу збройних сил рф (військова частина 90600, місце розташування – Самарська область) у жорстокому поводженні з військовополоненими та цивільними. У березні під час окупації села Богданівка Броварського району капітан наказав шукати серед мешканців військовослужбовців ЗСУ, Нацгвардії, тероборони, ветеранів АТО, працівників правоохоронних органів. Їм вдалося полонити бійця територіальної оборони села. Чоловікові зв’язали за спиною руки, кинули на землю і били прикладом автомата по спині, руках і ногах. Майор наступав ногами на пальці, а після тортур полоненого на кілька днів залишили у підвалі без їжі й води. Росіяни катували і місцевого священника – його роздягнули, натягнули на голову шапку так, щоб закривала очі, зв’язали за спиною руки та били. Священник впізнав ката Васильєва по фотографіях у соцмережах.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.