У райцентрі Монастириська, що на Тернопільщині, став до ладу чотириповерховий готельно-туристичний комплекс. Здавалося б, що в цьому надзвичайного, але є деякі особливості. По-перше, це перший готель у невеличкому місті з низьким економічним потенціалом, на який у районі покладають певні надії. По-друге, спорудили його три брати і для них — це сімейний бізнес. По-третє, стартовий капітал Лідія Тиліщак із синами заробила за кордоном і вклала його на рідній землі, тобто стала внутрішнім інвестором.
— Я була другою в Монастириськах, яка 1994 року поїхала на заробітки за кордон, — розповідає пані Лідія. — Погнала безвихідь. Чоловік помер молодим, на руках — троє синів, яких треба ставити на ноги. Громадське харчування, де працювала багато років, розвалювалося на очах. Грошей, щоб поїхати, скажімо, до США, не вистачило. Нашкребла на Грецію. Мені пощастило: потрапила до доброго господаря. З часом змогла забрати до себе старшого сина Петра і середульшого Дмитра. Удома залишався наймолодший Микола.
Повернувшись, родина Тиліщаків зароблені кошти вклала в пилораму, згодом відкрила столярний цех. Брати почали виготовляти столярні вироби з натурального дерева і зажили в окрузі слави добрих майстрів. А вже потім стали думати про щось більше. У мами була мрія: мати власне невеличке кафе при дорозі. Землю їм виділили на заплаві, машини з будматеріалами вгрузали в болоті. Проект замовили скромний, а планувальники розігналися на чотириповерхову будівлю. На сімейній раді вирішили від проекту не відмовлятися. Будували понад шість років практично власними силами і руками, кредитів не брали. Усе тут зроблено з любов’ю, особливо дерев’яне оздоблення, меблі. Готельно-туристичний комплекс брати назвали «Лідія» — на честь мами.
— І це справедливо, — каже сусід Тиліщаків священик Анатолій Дуда. — Дуже роботяща і побожна родина, змалку всі трудяться, як бджоли, а тон в усьому задає мама.
Монастириська — негласна столиця лемків, виселених 80 років тому з рідних місць. Тут діє єдиний в Україні їхній музей, щороку неподалік райцентру на Ватряному полі відбувається Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Щоправда, він уже претендує на статус міжнародного, бо приїздять на нього представники цієї гілки нашого народу не лише з різних куточків України, а й з-за кордону. Досі розмістити їх було ніде. Гості брали із собою намети, спальні мішки. Тепер до їхніх послуг — «Лідія» з її ошатними і недорогими номерами (хоч є і люкси), рестораном, розважальними послугами, ввічливою обслугою. До речі, у родини Тиліщаків також лемківські корені. Нині в сімейному бізнесі задіяні мати, троє синів, невістки, племінники... Але робочі місця створюють і для сторонніх людей.
— На жаль, кваліфіковані кадри знайти складно, — бідкається старший з братів Петро. — Випускників училищ доводиться перевчати. Та й реалії сучасного українського бізнесу інколи важко осягнути здоровим глуздом. За кордоном усе простіше. На щастя, у своїх починаннях знайшли розуміння і підтримку районної влади, зокрема Івана Петровича Білика.
— Якось ми почали рахувати, скільки через Монастириськ протягом дня проїжджає автівок зі столичними номерами, — розповідає голова райдержадміністрації Іван Білик. — Налічили понад 800, але жодна з них тут не зупиняється, всі мчать до Івано-Франківська, а звідти — на Буковель. Зробити такий марш-кидок зі столиці за день непросто. Тепер є надія, що на ночівлю кияни зупинятимуться в нас. Взагалі Монастириський район має величезний туристичний потенціал. Чого вартий лише Дністровський каньйон, який за своїми рекреаційними можливостями не поступається Карпатам і Криму. Дедалі популярнішими серед туристів стають сплави Дністром. А палац Бадені в Коропці... Це справжня перлина архітектури! У цьому селищі щороку відбувається кулінарний фестиваль «Короп-фест», який торік посів третє місце за креативністю серед фестивалів України. Додайте сюди, що Монастириський район є одним з екологічно найчистіших не лише в області, а й в Україні. У нас добрі перспективи для розвитку зеленого туризму.
Звичайно, для того, щоб розкрити потенціал Монастириського району, який поки що залишається білою плямою на туристичній карті області, доведеться немало попрацювати. Ці проблеми обговорили під час круглого столу, який відбувся в готельно-розважальному комплексі «Лідія». У ньому взяли участь представники місцевої влади, туристичного бізнесу, національно-природного заповідника «Дністровський каньйон», інших організацій. Найбільше, що болить, — це, звичайно, дороги. Подекуди районна влада спільно з громадами власними силами зуміла дещо підправити місцеві шляхи, але для радикального поліпшення стану доріг потрібні чималі фінансові вливання, без допомоги держави не обійтися. Навесні вздовж Дністра облаштують стоянки для туристів, які сплавляються цією річкою. Працюють і над розвитком релігійного туризму. Село Савелівка, у якому в ХІV столітті з’явилася Богоматір, вже тепер є місцем паломництва.
Допомогти «Лідії» і району загалом у створенні туристичних продуктів обіцяють працівники управління з питань туризму і курортів облдержадміністрації, туроператори, потрібна також потужна інформаційно-рекламна кампанія. Перший імпульс для розвитку туризму в районі дала родина Тиліщаків. Могли б і залишитися за кордоном, як це роблять багато наших земляків, зміцнюючи своєю працею економіки чужих держав, але навіть думки не припускали, щоб відірватися від рідного коріння. Більше б нам таких Тиліщаків!
Тернопільська область.
Лідія Тиліщак із синами та невістками.
Фото автора.
