Більшість науковців, політиків, громадян визначають основну проблему цієї війни не як конфлікт сусідніх держав, а як спробу росії знищити Україну як незалежну державу, а також як спробу зруйнувати наявний міжнародний порядок, який був встановлений за результатами закінчення Другої світової війни.
Політика, ідеологічна концепція і варварські військові дії путінської росії проти України не залишають сумнівів – світ має справу зі спробою реінкарнації тоталітаризму та радянського імперіалізму XX століття у версії так званого «рашизму»/російського фашизму.
Сьогодні є вкрай важливим визначити цей широковживаний термін - «рашизм» на правовому та концептуальному рівні. Метою такого визначення є впровадження в міжнародному праві заборони ще на одну агресивну, антилюдську ідеологію, яка загрожує не тільки нашій країні, а й людству загалом. Заборона такої ідеології є частиною повернення до статусу кво, порушеного ще у 2014 році у зв’язку зі вторгненням росії на територію України і окупацією частини її території, оскільки явне порушення росією норм і принципів міжнародного прав, насамперед Статуту ООН, загрожує підірвати систему міжнародної безпеки.
Зрозуміло, що повноцінна оцінка і, як наслідок, заборона такої ідеології і політики можлива або в результаті Нюрнберзького процесу-2 над очільниками держави-агресора, які розв’язали жорстоку війну в центрі Європи та здійснюють геноцид українського народу, порушуючи всі основні загальноприйняті міжнародні норми, або шляхом здійснення такої оцінки на рівні держав. Однак уже сьогодні необхідно дати оцінку державній ідеології та політики росії, які призвели до підриву архітектури європейської безпеки, і які загрожують стабільності світу та принципам міжнародних відносин, закладених після Другої світової війни.
Російська агресія проти України сьогодні дуже чітко демонструє, що наявний світовий порядок потребує консолідації, а світова демократія повинна дати адекватну відповідь на виклик авторитарних і тоталітарних країн, передусім російської федерації, які прагнуть піддати ревізії принцип мультилітаризму, принцип поваги до суверенітету інших держав, і які постійно зазіхають на сучасні інститути безпеки.
Ревізіоністська позиція росії на міжнародній арені поступово сформувалася після розпаду СРСР в ідеологію, яка може бути названа «рашизмом» – російським фашизмом – як сучасна версія фашизму.
Чому путінська росія може бути сьогодні визначена як фашистське суспільство та фашистська держава?
Для розуміння соціальної природи фашизму можна звернутися до соціологічної теорії американського соціолога російського походження Миколи Тимашева, який у своїй книзі «Три світи» аналізує три типи суспільства: ліберальне, комуністичне, фашистське.
Цілком зрозуміло, що сьогодні росія не є ані ліберальним, ані комуністичним суспільством. Швидше, можна сказати так. Після краху комуністичного суспільства росія в період правління Єльцина намагалася, можливо не зовсім вдало, впровадити ліберальні реформи, спрямовані на формування ліберального суспільства, однак з приходом до влади путіна відбувся радикальний відхід від ліберального шляху, в результаті чого у російському суспільстві дедалі більше почали формуватися риси, притаманні фашистському суспільству. Психологічною основою формування фашизму в росії стало те, що представники Франкфуртської школи називають «авторитарною особистістю», тобто домінування в суспільстві того психологічного типу, який схильний до некритичного слідування диктату вождя. Фактично, створюється культ вождя замість політичного лідерства.
Ще однією причиною утвердження в росії фашистського типу суспільства стала структура російської держави з її жорсткою ієрархічною системою управління, а також стійкі історичні традиції східного деспотизму.
Крім того, в основі ідеології російського фашизму лежать наступні риси, частина з яких притаманні й попереднім версіям фашизму – німецького та італійського.
Так, згідно з підходом Тимашева, насамперед – це ультранаціоналізм в поєднанні з особливою значимістю держави по відношенню до індивіда. Іншими словами, у фашистському суспільстві права людини приносяться в жертву інтересам держави, виразом волі якої є авторитарний вождь. Панує ідеологія етатизму («сильної держави»), яка «посилює» та забезпечує легітимацію культу вождя. На відміну від фашистського суспільства, в ліберальному суспільстві найвищою соціальною цінністю є людина, її права, як це закріплено, приміром, в статті 3 Конституції України.
Ультранаціоналізм проявляється в росії ще й в тому, що російська пропаганда культивує у масовій свідомості росіян почуття вищості по відношенню до інших народів і країн. Як каже з цього приводу Юлія Латиніна, «філософія путіна є простою: росіяни – вища раса, а хто з цим не згоден – нацисти».
Понад те, шовінізм та ідеологія вищості представляє росію як окрему цивілізацію, яка протистоїть іншому світові. Однак за такою «вищістю» стоїть комплекс ресентименту – ненависть до більш успішних країн, звинувачення Заходу в порушенні прав рф, вимога «відновлення історичної справедливості» відносно росії та ідея «русского міра» – де всі народи повинні бути поглинуті російським народом. Приниження та дегуманізація інших народів, націй як неповноцінних, або ворожих. Насамперед українців, яким російська пропаганда відмовляє в праві на існування. Як наслідок такої дегуманізації стала проголошена путіним під гаслом «денацифікації» – політика знищення (геноциду) українського народу, яку проводить росія та її армія сьогодні.
Ультранаціоналізм у фашистському суспільстві веде до ксенофобії, пригнічення і нетерпимості до різного роду меншин та інакодумців, які стають «іноземними агентами».
Що не менш важливо, в російському суспільстві сформований культ війни та насильства: «хто сильний – той і правий». Неповага до ліберальної концепції права – «право – це для слабких», «права людини – це міф», «справедливість лише для переможців». Не випадково рф було виключено з ПАРЄ у зв’язку зі вторгненням в Україну, а у новій версії конституції путінський режим відмовився від пріоритету норм міжнародного права.
Тому поведінку росії на міжнародній арені можна зрозуміти, виходячи з природи фашистського суспільства, яке вкорінилося в цій державі.
У міжнародних відносинах, зазначає Тимашев, ультранаціоналізм фашистського суспільства веде до агресивної поведінки і схильності до завоювання і пригноблення сусідів. Так, останні щонайменше 10 років у суспільну думку в росії впроваджується ідея невідворотності і «корисності» «гарячої» війни (ідеологи Ф.Лукьянов, Д.Тренін та інші) – необхідність захоплення інших країн сусідів – Грузія, Україна, та неприхованих погроз щодо держав Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Молдови. Тобто просуваються масштабні експансіоністські плани відновлення імперії (СРСР) та встановлення сфери впливу росії в Європі (ультиматум до США в січні цього року).
Така політика повністю відповідає ідеології фашизму, який, як вважає Тимашев, можна звести до постулату, що є обрані народи, які заслуговують на те, щоб домінувати над іншими народами. Власне кажучи, це і є основою зовнішньої політики росії.
Варто також зазначити, що ідеологія путінізму в її зовнішньополітичній проекції поєднує в собі два елементи – гітлеризм і сталінізм. Тому не випадково, що росія намагається відкрито чи приховано підтримувати в інших країнах крайні ліві та крайні праві партії та політичні рухи, яких, насправді, об’єднує одне – авторитарна фашистська психологія.
У сфері економіки фашистське суспільство критикує як індивідуалізм ліберального суспільства, так і колективізм комуністичного суспільства. Фашистське суспільство намагається підпорядкувати економічну діяльність інтересам «держави» («тотальності»), а, по суті, інтересам вождя.
Ми спостерігаємо таку економічну модель в росії, в якій путін стоїть над олігархами, визначає економічну політику держави і одноосібно вирішує, хто має, а хто не має бути олігархом.
Фашистська держава є авторитарною державою на чолі з лідером, який, по суті, і є власником держави. Цю історичну рису російської державності відзначав ще американський історик Р.Пайпс, називаючи росію «вотчинною державою».
Ця риса також є характерною для російської держави, її політичного устрою, в якій путін стоїть понад іншими гілками влади. В цій державі повністю відсутнє верховенство права і система стримувань і противаг, що є характерним для ліберального суспільства. Замість верховенства права в росії ми маємо верховенство путіна.
У сфері культури фашистського суспільства ми також спостерігаємо так звану «керовану культуру», коли державні установи визначають діяльність діячів культури і культурної сфери загалом, а серед російських культурних діячів домінує сервільність і значна частина культурного продукту є частиною державної пропаганди.
До цих рис фашистського суспільства, які виокремлює Тимашев, ми можемо ще додати тотальну людиноненависницьку пропаганду, яка систематично зомбує населення країни і культивує у нього параноїдально-конспірологічний тип мислення, який шукає ворогів ззовні – серед інших країн (США, Велика Британія, країни НАТО, Україна), щоб заблокувати соціальний протест проти бідності, тотальної корупції та несправедливості.
Як бачимо, сучасне російське суспільство повністю підпадає під наукові соціологічні критерії фашистського суспільства, незважаючи на те, що сам російський фюрер полюбляє звинувачувати інші народи і країни у «неонацизмі». Це також є своєрідною психологічною проекцією, суть якої в тому, щоб звинувачувати інших у тому, що є притаманним власне тобі.
Щодо російського фашизму, то він сьогодні, так само як колись німецький фашизм, становить серйозну загрозу і небезпеку світовій демократії та миру у світі. Саме тому людство має подолати його не тільки на полі бою, а й також заборонивши його ідеологію. Що стосується населення росії, то перед ним попереду важкий шлях дефашизації, тобто депутінізації, який рано чи пізно треба буде пройти, щоб повернутися в лоно людської цивілізації.
І сьогодні, в День пам’яті і Перемоги над німецьким фашизмом в Другій світовій війні, особливо чітко зрозуміла історична місія України і ціль нашої боротьби – захистити демократію, гуманістичні цінності і мир від нового російського фашизму, варварства та війни.
Сучасні російські фашисти не мають права привласнювати День перемоги, оскільки вони довели всьому світу своїми злочинами проти українського народу, що вони є нащадками не переможців над фашизмом, а нащадками Гітлера.
У світлі війни росії проти України День перемоги набуває нового значення – сьогодні цей День дає нам впевненість у неминучій перемозі України і всього демократичного світу над сучасними фашистськими загарбниками.
Олександр МЕРЕЖКО,
Вікторія ПОДГОРНА,
народні депутати України.
