Він був першим у всьому – першим Президентом і першим Головою Верховної Ради. За його керівництва наша країна затверджувала Герб, Прапор і Гімн України – головні державні символи. До речі, Збройні Сили України свого часу також створювалися за Президенства Леоніда Кравчука.

Леонід Макарович був крутим співрозмовником. Прізвища, дати і факти відстрілювали з його язика блискавично. Але лише на рівні раціо відчувалося, що говориш із легендою. У спілкуванні він був легким. У його посивілих від віку очах грали бісики і ставало зрозумілим, за що він здобув серед політиків своє прізвисько «Хитрий лис». Під час нашої останньої розмови влітку 2020-го року, я запитала, куди можна надіслати текст для погодження. «А навіщо, – запитав він. – Я у своїх словах впевнений. Навряд чи ви щось від себе допишете». 

У ці дні часто задумувалася – як би оцінив нинішню ситуацію Леонід Макарович? Усі вже знали про його важку недугу, розуміли до чого йде, але неможливо було стриматися, щоб не озиратися на його постать у цих історичних обставинах. Мені доводилося кілька разів готувати матеріали для «Голосу України» з Леонідом Кравчуком. У грудні 2016 року, наприклад, в інтерв’ю до річниці Референдуму, він наголошував, що на початку 90-х США хотіли зберегти Радянський Союз. Мовляв, після зустрічі з Михайлом Горбачовим, Джордж Буш повірив, що СРСР буде перебудований. Л. Кравчук навіть переказав читачам «Голосу України» свою розмову із Президентом США, під час якої той наголошував, що українські процеси незалежності небезпечні з огляду на ядерну зброю і розірвання економічних стосунків. Тоді Америка просила Верховну Раду зосередитися не на незалежності, а на перебудові. Як би сьогодні зрефлексував на це Л. Кравчук? 

Під час нашої розмови Л. Кравчук нагадував про те, що Володимир Путін постійно порушує питання про денонсацію Біловезької угоди. Але підстав для цього немає, був переконаний тоді, в 2016-му році, перший Президент України. Дозволю собі зацитувати тодішню його фразу: «Радянського Союзу вже ніколи не буде. Ніколи! А спроби відновити його були й будуть, але це утопія». Хитрий, мудрий і досвідчений політик потерпів повне фіаско в цьому пророцтві. Адже Радянський Союз уже тоді був зовсім поруч – у сусідній державі його розгалужене кореневище давало могутні пагони, які донині розросталися і заполоняли серця і душі російського народу. Радянський Союз нікуди й не зникав, просто Україна з нього вийшла. 

На завершення нашої розмови Леонід  Макарович запевнив, що не шкодує про свою роль у розпаді СРСР. Сказав, що якби потрапив у ті ж історичні обставини, то знову поставив би свій підпис під Біловезькою угодою. Це не увійшло до інтерв’ю, але під час тієї розмови, він пишався тим, що в нашій країні не пролилося жодної краплі крові під час здобуття Незалежності. Нині ми вже чітко знаємо – свобода не дається даремно. Нині ми платимо свою ціну за неї. Шкода, що перший Президент не дочекався нашої повної Перемоги.

Фото Олександра КЛИМЕНКА (з архіву "Голосу України") зроблене 1 грудня 1990 року під час Всеукраїнського референдуму.