В’їзна брама – єдина споруда, що залишилася до нашого часу з колись величного комплексу палацу магнатів Вільгів.

8 жовтня 2020 року в статті «Називаємо селищем, а бачимо – містом» «Голос України» вже познайомив читачів з містечком Голоби на Ковельщині. Після Великодніх свят наш кореспондент знову побував у ньому і розповів про зміни, які сталися тут останнім часом. Побачене вселяє оптимізм.

Три фігури, біля яких не можна не зупинитися

Біля цих трьох фігур святих колись проводили молебні, що проходили під час хресних ходів до Голоб у супроводі чудотворної ікони Богоматері з Погиньок.

Оскільки шлях з Луцька до Ковеля проходить через Голоби лише по дотичній, то подорожуючі бачать їх лише з боку. Хоча це були і досить помітні об’єкти: ресторан, торговельний центр, адмінбудівля місцевого самоуправління. Однак це лише північна околиця знаного в області населеного пункту. Тож сьогодні ще раз пройдемося вулицями містечка, яке, знову повторюємо це, чомусь і досі має статус селища. Тобто ніби і не місто, і не село. Щось на кшталт радянських робітничих поселень (посьолків) біля шахт, рудників, заводів. Хоча і за облаштуванням, і за менталітетом мешканців невеличкі, лише з чотирма тисячами мешканців, Голоби – все-таки містечко зі своїм славним минулим, безліччю пам’яток архітектури та історії.

Нині мало хто знає, що старий шлях на Ковель проходив дещо південніше від наявного – теперішньою вулицею Шевченка. Свою мандрівку Голобами розпочинаємо саме з неї. Селищний голова Сергій Гарбарук знайомить нас із першими історичними об’єктами: старовинним парком графа Ронікера і трьома старовинними скульптурами Богоматері і двох святих – Яна Непомука та Антонія Падуанського, встановленими навпроти нього ще в 1711 році. З приємністю відзначаємо: територія біля них змінилася на краще. Не стало чагарників, пообрізали гілки дерев, що нависали над пам’ятниками. Наш шановний гід задоволений справленим на нас враженням.

– Був відомий археолог з Луцька Олексій Златогорський і представники Польщі, – розповідає Сергій Гарбарук. – Домовилися, що потрібно реставрувати ці фігури. Уже знайшов наших земляків, які готові були профінансувати, але зголосилася польська сторона. Ми взяли на себе зобов’язання загородити, зробити благоустрій території, повирубувати кущі, пообрізати дерева. А польська сторона –залучити ґрантові кошти, щоб реставрувати ці пам’ятники. Після реставрації, це вже такий план був, передбачалося викласти бруківкою тротуари, посадити декоративні рослини, дати підсвітку, встановити кілька лавочок. До нового року ми загородили, зачистили територію, прибрати старий паркан. І на цьому все, на превеликий жаль, через війну зупинилося. Маємо надію, що польська сторона, побачивши, що ми зробили, теж виконає свою обіцянку, і ми ці три фігури приведемо до належного вигляду.

Яке це містечко, якщо в ньому немає парку

Цікавимося долею «Садибного будинку» в парку, збудованого на початку ХХ століття на фундаментах уже зруйнованого палацу магнатів Вільгів, які мали у ХVIII столітті в Голобах резиденцію. Який вигляд на той час мали вже руїни палацу, видно на малюнку Наполеона Орди. З усіх споруд багатого колись маєтку збереглася лише В’їзна брама (друга половина ХVIII cтоліття). Після реставрації стараннями громади храму святих Петра і Павла Православної церкви України ця 300-літня споруда має презентабельний вигляд. Час, здається, не торкнувся її мурів. На зеленому тлі старого парку храм здається романтичним.

– Якщо говорити про відновлення первісного стану «Садибного будинку», то тут потрібні великі кошти. Надто занедбаний він. На одну консервацію – декілька мільйонів гривень. Наводимо лад і в парку. Спеціально ввели посаду садівника, який доглядає за деревами, підкошує, прибирає. Залучаємо його і на інші роботи, але насамперед він відповідає за парк. Була критика, що вирізуємо дерева. Деякі з них уже віджили свій вік, несли загрозу. Гілки з ясенів обривалися і падали. Тож частину старих дерев видалили і посадили нові.

Буваючи в багатьох населених пунктах області, звернув увагу на одну особливість. Майже у всіх селах, де розміщувалися поміщицькі садиби, обов’язково були розкішні парки. Ми ж, розбудовуючи наші населені пункти, часом забували облаштувати там зелену зону відпочинку. А якщо десь і закладали сквер чи парк, то засаджували його не екзотичними, а швидкорослими деревами: тополями, канадськими кленами, каштанами. У рядок, нецікаво, без жодної вигадки. Окрім нудьги, такі сквери і парки жодних емоцій не викликали. Що стосується Волині, то останніми роками її лісівники заклали кілька дендропарків з десятками різних екзотичних дерев і чагарників. Один з них у прикордонному містечку Устилуг.

Приємним сюрпризом подивували і Голоби. Позаторік тут заклали сквер, використавши ділянку з переважно вже старими насадженнями на перехресті вулиці Незалежності і луцького шосе, цієї весни –новий парк.

– Висадили поки що 230 дерев, – розповідає Сергій Гарбарук. – Але в майбутньому хочемо розширити його, там є куди. Назву придумаємо: парк «Дружби», «Миру». «Перемоги»... За саженцями дивимося, поливаємо, бо весна суха. Там можна створити гарну відпочинкову зону. Потрібно ще розчистити водойму, належно облаштувати її береги.

Разом із Сергієм Володимировичем і головою організації ветеранів України Ковельського району Валентиною Січкар ходимо майбутнім парком. Молоді деревця ще мало помітні на зеленому тлі лугу. Їх присутність видають хіба що білі кілочки, до яких прив’язані тендітні рослинки. Але минуть роки і в їх затінку можна буде сховатися від пекучого сонця, а в досить великій водоймі поплавати навіть човном. Для сухопутних Голоб, де немає річки, таке місце гріх не використати.

Побували ми цього дня і біля залізничного вокзалу станції Голоби. Проїжджати повз нього доводилося часто, і щоразу звертав увагу на ошатні квітники на пероні. Обличчя селища з боку залізниці ошатне і зараз. Уздовж колії, в бік Луцька, ми помітили багато торговельних точок і машин із крамом. Як пояснив селищний голова, тут облаштовують ринок. Місце досить зручне і для покупців, і продавців. Завдяки цьому вдалося звільнити від стихійної торгівлі центральну вулицю Голоб, зробити її чистішою і затишнішою.

Чимало квітів і молодих насаджень з’явилося цієї весни біля дитячого садочка та інших громадських споруд. Лише різних туй висадили понад двісті.

Вклонімося пам’яті предків

Війна, яка принесла багато нещасть і випробувань, показала нам, хто в українців найщиріші друзі. Ними виявилися поляки, які прийняли до себе найбільше біженців. Волиняни намагаються хоч чимось віддячити своїм сусідам з-за Бугу. «Голос України» вже писав про те, що луцькі волонтери розчистили польські кладовища в селищі Олика, в селах Гайове (колишнє Пшебраже), Журавники, Золочівці та інших. Взялися до цієї нелегкої роботи і в Голобах. Складність полягала в тому, що за багато десятиліть польське кладовище так заросло деревами і чагарниками, що туди навіть зайти було важко.

Торік луцькі археологи Олексій Златогорський та Сергій Панишко разом із волонтерами з Волині та Польщі почистили третину старовинного цвинтаря. Цього року їх добру справу продовжили волонтери з Голоб.

– Я теж декілька днів брав участь у вирубці цих чагарників, – розповідає керівник Голобської громади. – Як кажуть: очі бояться, а руки роблять. Коли ми заїхали вперше, подумав, як ми вправимося з цим. Це ж були справжні джунглі. Що з ними робити?! Але головне – організація праці. Ось можна зібрати сто людей і чітко спланувати: пилка, сокира і двоє чоловіків підбирають. Ви тут починаєте, ви тут. Щоб один одному не заважав. Приходили голобські хлопці зі своїми пилками, сокирами, навіть переселенці, які зараз у нас тут, і також допомагали. Колосальну роботу виконали. Це гуртує. Потім казали: «Ну Володимировичу, як ми рвонули». Самі не вірили, що це можна зробити.

Сходимо з дороги і йдемо старим кладовищем. Його площа понад два гектари. Ногам важко ступати: усюди обрубки стовбурів чагарників, пеньки дерев. Квітне барвінок. Цю вічнозелену рослину ще називають могильною квіткою. Як бачимо, недарма. Старих надгробків збереглося небагато. Над усіма виділяється каплиця далеких предків лідера комуністичної Польщі (1980–1990) Войцеха Ярузельського, серед могил захоронення єпископа-коад’ютора Берестейсько-Володимирського Арсенія Глувненського (05.04.1798 року) та інших відомих людей.

Від Олексія Златогорського вже по приїзді до Луцька дізнаємося, що кладовище складається фактично з трьох пантеонів: польського, українського і німецького. Польська частина – найбільша. Старі цвинтарі мають властивість дуже швидко заростати, тому, як розповів Сергій Гарбарук, уже раз обробили всю площу гербіцидами. Потім зроблять це ще раз і повтрюватимуть, аж допоки не зупинять ріст зайвої рослинності. Що ж, пам’ять про померлих – це теж свідчення культури громади.

* * *

Не хотілося б завершувати нашу розповідь про Голоби на такій трішки сумній ноті. Тож, уже вирушивши з містечка в бік Ковеля, заїжджаємо на кілька хвилин на рекреаційний пункт «Лісовичок», облаштований Ковельським держлісгоспом на узбіччі міжнародного шосе М-19. І хоча основні роботи тут виконали лісівники, долучилася до створення цього відпочинкового куточка і громада Голоб, допомігши ґрунтом для відсипки території. Адже жителі селища і довколишніх сіл теж полюбляють приїздити сюди поспілкуватися з природою.

Час нині, без сумніву, важкий і тривожний. Та навіть у найскладніші роки треба знаходити час, аби душа і серце могли відпочити, інакше вони можуть розірваться від напруження. У Голобах не забувають і про це.

Такий вигляд мають руїни палацу Вільгів 150 років тому на малюнку Наполеона Орди.

Фото автора.

Торік волонтери з Луцька і Польщі очистили від чагарників частину старого кладовища. Цієї весни ентузіасти з Голоб завершили цю роботу. На знімку, зробленому в серпні 2021 року, луцькі археологи Олексій Златогорський (крайній праворуч) та Сергій Панишко (поруч із ним) разом із волонтерами з Луцька і Польщі біля старої каплички на цьому цвинтарі.

Фото надано Олексієм Златогорським.