Російська пропаганда в умовах тієї агресивної і гібридної війни, яку веде росія проти України та всього цивілізованого світу є тяжким міжнародним злочином.
Як правильно кваліфікувати цей злочин з юридичної точки зору?
Відповідаючи на це запитання, одразу згадується відома справа нацистського пропагандиста Юліуса Штрейхера, злочинна пропагандистська діяльність якого Нюрнберзький трибунал визнав як злочин проти людяності, оскільки цей пропагандист, по суті, підбурював до знищення людей в умовах переслідувань на політичному та расовому ґрунті.
Аналогічним чином російська пропаганда також становить злочин проти людяності, оскільки вона є частиною воєнної машини Росії і становить ідеологічне підґрунтя для воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які здійснюються російською армією проти України та її народу.
Російська пропаганда підпадає також під таке поняття, як «пропаганда агресивної війни».
Як відомо, стаття 20 Міжнародного пакта про громадянські та політичні права 1966 року категорично забороняє пропаганду війни, а в Декларації про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1987 року, вказується, що держави повинні утримуватися від пропаганди агресивних війн. Невипадково низка держав у своєму законодавстві закріпила кримінальну відповідальність за пропаганду війни.
Російську пропаганду можна також розглядати як прояв державного тероризму. Так, Женевська декларація про тероризм 1987 року, яка визначає поняття державного тероризму, наголошує на тому, що державний тероризм, зокрема, проявляється у «кампаніях дезінформації держави», яка «спрямована на дестабілізацію іншої держави або на створення суспільної підтримки для економічної,
політичної чи воєнної сили або залякування, спрямованого проти іншої держави».
Власне, така дезінформація і залякування є характерними рисами російської пропаганди.
Разом з тим, російська пропаганда є також ще більш серйозним злочином, оскільки напряму пов’язана з таким «злочином злочинів», яким є геноцид.
Одним з найвідоміших прецедентів у цьому плані є визнання Міжнародним кримінальним трибуналом по Руанді декількох журналістів так званих «засобів масової ненависті» винними у причетності до геноциду в Руанді 1994 року, в результаті якого було жорстоко вбито майже 800 тисяч представників народностей хуту і тутсі.
На думку деяких дослідників геноциду, здійснення цього злочину проходить вісім стадій, починаючи від стадії «класифікація» і закінчуючи стадією «заперечення». Причому стадія знищення не є останньою стадією геноциду. Такою останньою стадією є заперечення геноциду, яка є чітким індикатором того, що акти геноциду продовжуватимуться. Стадія заперечення проявляється в тому, що злочинці, які здійснюють геноцид, створюють масові поховання, спалюють тіла жертв, намагаються знищити будь-які сліди свого злочину та залякують свідків. Можна сказати, що на багатьох стадіях здійснення геноциду пропаганда має значний вплив. Так, на стадії заперечення геноциду українського народу російська пропаганда відіграє особливу роль. Вона навіть намагається не тільки приховати геноцид, але навіть звинуватити жертв геноциду.
Російські пропагандисти вже впродовж багатьох років фактично підбурюють до вчинення геноциду проти українського народу, дегуманізуючи цілий народ і закликаючи, по суті, до його знищення, відмовляючи йому у праві на існування як окремого народу.
Особливістю російської пропаганди є й те, що вона намагається звинуватити український народ у тих злочинах, які насправді здійснюються росією, її військами проти українського населення.
Які висновки випливають з цього?
По-перше, російська пропаганда не має нічого спільного зі свободою слова і преси, яка захищена в демократичному суспільстві. Ця пропаганда за своєю суттю є серйозним злочином і тому має бути заборонена в усіх країнах.
По-друге, російських пропагандистів жодним чином не можна вважати журналістами, оскільки насправді вони є воєнними злочинцями.
По-третє, ці пропагандисти мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності і понести справедливе покарання.
Можна бути певним, що у майбутніх процесах над російськими воєнними злочинцями на лаві підсудних неодмінно опиняться й російські пропагандисти.
Олександр МЕРЕЖКО, народний депутат Верховної Ради IX скликання («Слуга народу»), доктор юридичних наук, професор.
