А історики Священної Римської імперії германської нації «зробили» троянського Енея архітектором троянського коня, який нібито став причиною руйнування Трої. Але ж чи існував, як стверджували інформаційні війська російського агресора, «распятий мальчік в бєлих трусіках» у творах Гомера?..

Фото 1. Проф. Валерій Бебик на зйомках фільму «В пошуках Трої і Троянського коня» (Мала Азія).

Як ви думаєте, хто з'явився першим: письменники чи історики? Якщо врахувати, що батько літератури Гомер жив за 3 століття до батька історії Геродота, відповідь, напевно, є очевидною.

Саме від Гомера ми дізналися про історію драматичної троянської війни. Отже, сьогодні ми будемо шукати гомерівську Трою, майстерно виписану великим скіфом Гомером…

Великий скіф Гомер – найбільш цитований поет світу, якого в індо-європейському інтелектуальному середовищі вважають батьком літератури. 

Герої його легендарних поем «Іліада» та «Одіссея»: Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Пріам, Паріс, Гектор, Олена Прекрасна, Пенелопа – давно стали медійно-хрестоматійними персонажами [21; 26]. 

Фото 2. Найвідоміші твори Гомера – «Іліада» і «Одісея».

Вся освіта в античності починалася з поем Гомера, ними ж і закінчувалася. Видатний скіфський філософ Арестокл, якого ми знаємо як «Платона», писав, що цьому поету Еллада зобов'язана своїм духовним розвитком [12; 27]. 

У Стародавній Елладі слово «поет» асоціювалось зі словом «Гомер», а поеми «Іліада» і «Одіссея» вважалися священними. В античній Ольвії, наприклад, практично кожен громадянин знав їх напам'ять [7]. Запам'ятаємо цей археологічно доведений факт і згадаємо його, коли будемо говорити про легендарну Трою…

Є поети і є літературні критики, які живуть з божественного слова поезії.

Сьогодні настав час згадати людину, яка через своє поетичне слово донесла до нас таємниці античної української історії. Це – Гомер. Канонічна історична наука переконує нас, що він був греком… Але ж чому тоді самі греки казали, що «Іліада» Гомера спочатку була написана не грецькою мовою?.. Хто і коли фальсифікував його «Іліаду»?..

Родовід автора «Ілліади» та «Одісеї» переповнений міфами так само, як і його безсмертні твори. Один з міфів стверджує, що батьком Гомера був сонячний бог Аполлон. Аполлон був покровителем Трої, описаної Гомером. А культ бога Аполлона, як свідчать історики, народився в Українському Криму.

Інший історичний міф свідчить, що батьком Гомера був бог ріки Мілет. Ця версія ґрунтується на тому, що перше імя Гомера – Мілісген, тобто – «народжений Мілетом». 

Матір’ю Гомера античні міфи називають німфу Метіду або Каліопу – обидві вважалися дочками головного бога Олімпу Зевса [7; 14]. 

Ім’я бога ріки Мілета збігається з іменем царя лелегів/пелазгів – Мілета, який за свідченням античного історика Павсанія, першим з людей винайшов млин і молов зерно…» Ім’я матері Гомера – Метіди – збігається з тогочасної назвою Азовського моря – Меотіда [7]. 

Фото 3. Бог Зевс – верховний бог Олімпу і «куратор» Троянської війни.

Враховуючи, що культ бога Зевса (фото 3), на думку Миколи Чмихова [23], має трипільське походження, ми можемо зробити висновки, що батько і матір Гомера походили з території Античної України (мал. 1).

Мал. 1. Азовське море (Меотіда) в античні часи розділяло Європу (Тавриду) і Азію (Тамань).

Гомер писав, що на острові Крит, який був центром Крито-Мікенської цивілізації ІІІ тис. до н.е., разом з теукрами, кидонами, ахейцями і дорійцями проживали лелеги, вони ж – пелазги. Батько географії Страбон писав, що в гомерівську епоху Понтійське море взагалі вважали ніби другим Океаном [14]. Понтійське море – це Чорне море. І Гомер, судячи зі змісту його поем, не знав іншого моря, окрім Чорного.

Не знав Гомер і греків як таких. Що й не дивно. Греки як народ і Греція як держава з'явилися на карті Середземномор'я лише через 2,5 тис. років – у XVIII ст. н.е., коли почали боротьбу проти Османської імперії [21; 26].

За свідченням античного драматурга Лікурга, так звані греки упродовж трьох століть нічого не знали про «Іліаду» Гомера, яку історики Священної Римської імперії германської нації маніпулятивно називають «грецькою» літературною пам'яткою [7].

Це підтверджують і слова історика XIX ст. Алєксандра Вельтмана, який пише: «…Самі греки кажуть, що «Іліада» спочатку була написана не грецькою мовою…» [2].

Отже, греки не мають жодного стосунку до «Іліади» і «Одісеї». А Гомер не має жодного стосунку до греків, оскільки у VIII ст. до н.е. греків як народу просто не існувало.

Розібравшись з національністю Гомера, який ймовірно був скіфом-елліном [2; 26], ми можемо перейти до пошуків реальної Трої, яскраво описаної батьком європейської літератури Гомером… 

Троя була столицею держави, яка звалася Троадою. Ймовірно, Троя була названа на честь бога Трояна, який вважався богом землі, неба і підземелля…

Одним з покровителів Трої був сонячний бог Аполлон (він же – Купало), релігійний культ якого народився в українському Причорномор’ї. 

Дослідники Станіслав Бондар і Петро Кралюк стверджують, що культ бога Аполлона був не грецького, а північно-причорноморського походження [7]. 

Сонячний культ бога Аполлона був нерозривно пов’язаний з місячним культом богині Артеміди, який у ті самі часи виникає на території Прадавньої України. 

Бог Аполлон був у VI-I ст. до н.е. головним богом в усіх мілетських або мелітопольських колоніях Причорномор'я і Малої Азії. 

І ще одне. Аполлон був головним богом не тільки у троянців. Йому також поклонялися і амазонки, які були союзниками троянців у війні з ахейцями [26; 27].

Хто ж такі троянці і чому на них пішли війною ахейці?

Предки троянців, як пишуть історики Леонід Гіндін і Владімір Цимбурській, прийшли до Середземномор'я в ІІІ тис. до н.е. в числі народів курганної хвилі IV з Північного Причорномор'я. Тут варто згадати і «батька історії Геродота», який писав, що «…в певні часи всю Тракію і Північну Грецію до Іонійського моря і фесалійської ріки Пенея заполонили племена «теукрів», тобто виходців з Троади…» [7].

Археологи серед восьми локальних груп Трипільської цивілізації України виокремлюють Троянівську локальну групу трипільської культури  [3]. Троя, ймовірно, була заснована у ІІІ тис. до н.е. Це на 2 тис. років пізніше виникнення Трипільської цивілізації України.

Далі – більше. В поемі ХІІ ст. н.е. «Слово о полку Ігоревім» український князь Ігор з Новгорода-Сіверського іменується онуком Трояна! [3]. Така ось історична правонаступність через 3 тис. років.

З ахейцями нам допоможе розібратися праця Амміана Марцелліна «Римська історія», написана в IV ст. н.е. Первісна назва цього 31-томного історичного серіалу називається «Res gestae», що в перекладі з латини означає «Діяння» [11].

Амміан Марцеллін писав, що ахейці задовго до Троянської війни були загнані на вершини гір, покриті вічним снігом. Страждаючи від жахливого клімату, вони добували харчі грабежами сусідніх народів. Неподалік від місця їхнього проживання розташована Меотіда, вода з якої через Пантикапейську затоку впадає в Понт (мал.1).

Судячи з опису римського історика, ахейці жили на Таманському півострові і на Кавказі. Меотіда – це Азовське море, яке через Керченську затоку виливає свої води в Чорне море, котре в античні часи називалося Понтом.

Азовське море тоді вважалося кордоном Європи і Азії. Тамань була Азією, а Таврида – Європою (мал. 1). А ще Азовське море в ті часи називали Ахейським або Егейським…

Відомий шумеролог Анатолій Кифішин, досліджуючи тисячолітні петрогліфи Кам’яної Могили, звернув увагу, що в найдавнішому храмі планети зберігся текст про Троянську війну, яку описує Гомер. Там є про десятилітню війну двох родів, про царство мишей, про «вигнаних жінок» тощо [3].

Чи не парадокс: Троя з’явиться лише через 2 тис. років, а міф про Троянську війну вже викарбуваний в Українському Запоріжжі?!.

Нічого дивного в тому і немає. У Діогена Лаертського, який жив у ІІ-ІІІ ст. н.е., ми зустрічаємо взагалі щось, на перший погляд, фантастичне: 

«Єгиптяни запевняють, що зачинателем філософії, збереженої жрецями і філософами, був Гефест, син Нілу (мал.2); від нього до Олександра Македонського сплинуло 48863 роки» [13, кн. 1].

Мал. 2. Коптські тканини: Бог ріки Ніл(ос), батько Гефеста, який зробив обладунки для Ахілл(а/еса).

З «Іліади» Гомера ми знаємо, що Гефест виготовляв для Ахіллеса обладунки в останній рік Троянської війни [12; 27]. Навіть беручи до уваги, що в ті часи були інші календарі та інакше рахувалися роки, стає зрозумілим, що Троянська війна відбулася набагато раніше, ніж вважає так звана всесвітня історія, написана німецькими фальсифікаторами. 

Принаймні, опис Троянської війни на скрижалях найдавнішого храму планети – Кам'яної Могили, що розташована поблизу українського міста Мелітополя [3], підтверджує слова еллінського філософа Діогена Лаертського.

Як свідчить римський історик Тіт Лівій, першого царя Трої звали Теукром. Римляни, які вважали троянців своїми предками, саме так їх і називали – теукри [15]. 

Одним з покровителів Трої був сонячний бог Аполлон/Купало, релігійний культ якого народився в українському Причорномор’ї [7]. 

Аналізуючи текст «Іліади», український дослідник Павло Гарачук звернув увагу, що опис територій, клімату і рельєфів узбережжя гомерівської Трої не збігається з реальною фізичною картою селища Гісарлик, де міжнародний шахрай Генріх Шліман «розмістив» міфічну Трою [8; 9]. 

Наприклад, Гомер описує, що кораблі ахейсько-данайської коаліції припливли прямо під стіни Трої, яка мала внутрішню гавань. Селище Гісарлик, де копав Г. Шліман, розташоване на відстані 5 км від моря і не має гавані взагалі. 

Більше того, Гісарлик розташований на крутому пагорбі висотою понад 25 м. Це висота сучасного 8-поверхового будинку. На такий крутий підйом затягнути дерев'яного коня висотою і довжиною до 8 м неможливо навіть сучасними тягачами.

Натомість територія Трої, оспівана Гомером, дуже схожа на район археологічної Ольвії, громадяни якої знали «Іліаду» напам'ять. Звідси й висновок дослідника, що скіфо-еллінська Ольвія, ймовірно, стоїть на руїнах Трої. 

Хоча існує й версія, що Троя могла бути в районі українського міста Керч, тимчасово окупованого російськими фашистами. Це місто в античні часи називалося Пантикапей, а згодом – Боспор. А ахейці в такому випадку могли наступати з Таманського півострова, де вони і проживали.

Довгий час вважалося, що Троя є міфічним містом, розміщеним лише на сторінках поеми «Іліада». Аж поки не з'явився німецький комерсант Генріх Шліман, який у 1873 р. оголосив, що знайшов у турецькому селищі Гісарлик міфічну Трою [25]. 

Міжнародній археологічній спільноті він представив так званий «скарб царя Трої Пріама» – понад 8 тис. артефактів із золота і слонової кістки, які нібито були знайдені на античних розкопах у Туреччині. 

Проте фахівці довели, що представлені Г. Шліманом скарби щонайменше на 1 тис. років старші за епоху царя Пріама. Золоті маски царів були не такі розкішні, як в описах Гомера і т.ін.

Саму історію знаходження скарбів Трої Г. Шліман розповідав не менш як 6 разів, і кожен раз по-новому. Його друга дружина-гречанка Софія нібито помітила в траншеї золоте намисто і швидко прикрила його своєю широкою спідницею. А він у цей час швиденько розпустив робітників на обід, щоб вони «не розтягнули скарб». 

Прикол був у тому, що в цей період його дружини на розкопах не було, оскільки вона була в іншій країні – на похороні свого батька… [25].

Український дослідник Павло Гарачук [8; 9] довів, що Генріх Шліман насправді був аферистом і спекулянтом, котрий скуповував скарби, викопані «чорними археологами» в Україні, яка була на той час окупована Росією. 

А розкопи в Туреччині він використав для легалізації нелегально вивезених скарбів зі скіфських курганів Південної України, за що йому потім було заборонено в'їзд до Російської імперії. 

Золото української Трої до 1945 р. зберігалося в Берліні, а після окупації Німеччини було перевезене до Москви. Воно ніколи не демонструвалося на публіці, оскільки Совєцький Союз заперечував сам факт його існування. В 1997 р. росіяни визнали, що скарб перебуває у них, але категорично відмовили у претензіях німцям, туркам і грекам.

Напевно, настав час Україні пред'явити свої права на історичні цінності Української Трої.

Троянська війна (як і свого часу Всесвітній потоп) була ініційована з волі бога Зевса, який вирішив зменшити кількість людей через їхнє безчестя. Закінчувалася епоха героїв (нащадків богів і земних жінок) і наступав залізний вік – епоха людей.

Цікаво, що й самі олімпійські боги брали активну участь у битвах, дивним чином усвідомлюючи, що їхня доля якимось таємним чином пов'язана з долею людей.

Троянська війна – це локальна подія, яких було безліч в історії людства. В принципі, якби не Гомер, напевно, ніхто б її і не згадував. Саме завдяки Гомеру ця подія була ґрунтовно перероблена античною міфологічною свідомістю і стала джерелом численних міфів, легенд і фальсифікацій. 

Недаремно кажуть, що проституція, журналістика та історія є одними з найдавніших професій людства. Чи не найбільше в цьому відзначилися історики Священної Римської імперії германської нації, які активно переписували книги античних авторів.

Як писав лауреат Ленінської премії СРСР Міхаїл Постніков, ніякої Римської імперії у І-ІІ ст. не існувало: «Реальне існування мала лише Римська імперія IV-V ст. н.е., імперія I-II століть є лише її фантомною тінню!» [20].

Але це абсолютно не завадило історикам-пропагандистам Священної Римської імперії германської нації кардинально переписати так звану «Всесвітню історію» на свою користь.

Спочатку іудео-християнський історик Ієронім Вольф зробив у 1557 р. шулерську маніпуляцію з розташуванням Рима. Величну малоазійську державу Романію було переіменовано на Східну Римську імперію – Візантію. А з провінційного італійського міста Рома було маніпулятивно «створено» Великий Рим [2; 5].

Античне місто Візантій – колонія дорійців, які в VII ст. до н.е. прибули до Малої Азії (фото 4) з Північного Причорномор'я, дійсно існувало. Але держави Візантія ніколи не було. Була держава Романія, у якої германські історики вкрали назву для так званої Західної Римської імперії, яка, насправді, ніколи не існувала. 

Фото 4. Руїни античного міста в Троаді – Малоазійській Україні.

Потім вони взялися за більш давню історію – фальсифікацію «Іліади» і «Одісеї» великого скіфа Гомера. Однією з таких фальсифікацій стала «Енеїда» Вергілія і міф про «троянського коня» [2].

У Вергілія «моторний парубок» Еней чомусь виступає у ролі архітектора так званого Троянського коня, завдяки якому ахейці захопили Трою (мал. 3). Це дуже дивно, оскільки Еней був троянським царевичем і воював проти ахейців.

Мал. 3. Римсько-германський фейк про Троянського коня кочує по сторінках книг і телеекранах світу.

У Гомера, між іншим, немає жодної згадки про Троянського коня. Не згадував про нього і Іван Котляревський у своїй «Енеїді» [28].

Первісний текст «Енеїди» Вергілія, попри розхвалену римську акуратність у паперах, «чомусь» не зберігся. Але 1741 р. він синхронно друкується одразу у двох видавництвах: «Foggini» у Флоренції і «Bottari» у Римі [2]. Паралельно германські історики переробляють оригінальну «Іліаду» Гомера так, щоб вона не суперечила «Енеїді» Вергілія. 

Для чого все це було потрібно? Щоб показати «древність» правлячої еліти Римської імперії приблизно так, як це зробили московити, що вкрали історію Руси-України і придумали нову назву своїй злодійкуватій державі – Росії. 

В офіціозній історії Рима, за свідченням Тита Лівія [15], записують, що рід Юлія Цезаря нібито походив від троянського царя Енея, який після руйнування Трої на чолі троянців-теукрів прибув до Італії і заснував Рим (фото 5). 

Фото 5. Статуя Аттіса, товариша Енея, з яким він збудував Рим. Ймовірно, від його імені названий регіон Аттика в Греції (центр – Афіни).

Не врахували лише одну «дрібничку»: Троянська війна відбулася в ХІІІ-ХІІ ст. до н.е., а Рим був заснований у VIII-VII ст. до н.е. Таким чином, шлях троянського царевича Енея з Трої до Рима зайняв цілих 500 років, за який він вже став царем.

І ще одна груба нестиковка, пов'язана з Енеєм. Як стверджується в «Енеїді» Вергілія, Одіссей придумав побудувати так званого Троянського коня і запросив бути його архітектором… Енея, який (за Вергілієм) останнім вилізає з того коня вночі, щоби вдарити по троянцях з тилу. 

Як троянський царевич Еней міг бути архітектором «коня» для ворогів Трої, напевно, Вергілій (або його цензори) і самі толком не знали… Разом з тим цей фейковий міф кочує по сторінках книг і телеекранах світу і досі.

Взагалі вся ця історія з троянським конем здається дуже дивною. Ахейці збудували дерев'яного коня, сховали в нього своїх воїнів і зробили вигляд, що відпливли від стін Трої. А троянці з якогось дива зламали кріпосні стіни і втягли того коня в своє місто. 

Архітектором коня з якогось дива став троянський царевич Еней, який потім збудує Рим. Вночі з того коня вилізли ахейці, які почали різню сплячих троянців, що на славу відсвяткували свою перемоги у 10-літній війні.

З точки зору логіки – повна маячня. Але… якщо уявити, що то був не кінь, а осадна вежа (мал. 4), за допомогою якої можна штурмувати стіни фортеці, тоді версія про троянського коня може бути правдоподібною…

Мал. 4. Осадна (штурмова) вежа, яку почали використовувати в бойових діях через кілька сотень років після Троянської війни.

Але є ще одне «але»… Археологи свідчать, що подібні штурмові вежі почали використовувати приблизно з IX-VIII ст. до н.е. в Ново-Асирійському царстві, Єгипті тощо. Римські війська почали використовувати такі вежі в І-ІІ ст. н.е. [18]. 

Використання таких веж вимагало рівної місцини і твердої дороги, чого не було в районі пагорба Гісарлик (крутий підйом), але цілком можливим було в районі української Ольвії [9]. 

Втім, треба взяти до уваги, що Троянська війна відбувалася за кількасот років до того. Тому Гомер і не міг писати про Троянського коня. Натомість історики і письменники римської доби вже знали про такі військові технології. Саме тому, на нашу думку, у Вергілія ми і зустрічаємо цей пасаж про Троянського коня, що є додатковим свідченням фальсифікацій творів Гомера в більш пізні часи.

Ось так, шановне товариство, ми підходимо до розуміння, що засновник світової літератури Гомер за походженням і цивілізаційною приналежністю був скіфом-арієм. А Троянська війна насправді була громадянською війною між народами тогочасної Античної України. Але це тема для іншої розмови…

Валерій БЕБИК, професор, лауреат державної премії України ім. Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.