Мабуть, вважали, що короткотермінового промивання мізків аудиторії буде достатньо, аби зазомбовані глядачі підкорилися й зраділи поверненню до «імперії зла». Однак не так сталося, як гадалося: херсонці швидко розібралися, що до чого. Й просто перестали споживати нав’язану їм картинку. Натомість у місті зріс попит на диски та відеокасети з новими художніми фільмами західного виробництва, яких «по ящику» тепер не показують.

Втім, ординці не вгамувалися, й тепер готуються до другого наступу на свідомість мешканців окупованих територій – планують організувати підконтрольну їм місцеву телерадіокомпанію «Таврія». Для цього вже оголосили набір «журналістів», і планують використати для роботи приміщення херсонської філії Суспільного на вулиці Перекопській. Однак нову апаратуру, що тут стояла, частково забрали й поховали працівники філії, а частково розікрали самі ж загарбники. Те, що залишилося – застаріле й давно списане, до нових стандартів мовлення не адаптоване. Звичайно, щось на такому обладнанні «зверстати» можна, але це буде рівень півсторічної давності, від якого звиклу до кращого аудиторію знудить.

А ті кілька приватних телестудій, які працювали у Херсоні до війни, зараз в ефір просто не виходять. Члени творчих колективів або виїхали з зони окупації, чи перекваліфікувалися у волонтери, чи банально переховуються – адже на патріотично налаштованих медійників орки полюють затято. Телефони більшості активних колись місцевих журналістів або відключені, або «відгукуються» з Західної України чи Польщі. А ось вельми показова розповідь колеги, котра до окупації давно й успішно керувала одним з херсонських каналів, а у війну не змогла покинути обласний центр.

«Наша команда каналу зараз не контролює, і ніякого продукту не виробляє. З окупантами та керівниками «військово-цивільних адміністрацій» РФ на зв'язок не виходимо, і з ними не спілкуємося – їхній світ ніби співіснує паралельно з нашим, але не перетинається. Раз намагалася з родиною виїхати за межі Херсонщини – орки не пропустили. Відважитися на нову спробу не ризикнула – не той уже вік і здоров’я для таких випробувань. Тож сиджу вдома, виживаю за рахунок допомоги близьких та рідних. Така апатія навалилася».

Херсон.