Ранок у приміщенні Голобської селищної ради зустрічає запахом свіжого хліба. Такий буває в спеціалізованих магазинах або безпосередньо біля пекарень. Як з’ясувалося, це Теремнівський хлібозавод безплатно привіз з Луцька свою продукцію для переселенців. А люди, які юрбляться біля лотків, мають розібрати ці духмяні буханці і розвести їх по селах.

Голобська громада порівняно невелика, з населенням 8 396 осіб, половина з яких проживає в селищі. І прийняти 415 вимушених переселенців переважно з Донецької та Луганської областей, забезпечити їх житлом та всім необхідним було непросто. Більшість прибулих зі сходу проживають у приватних будинках. Місцеві потіснилися і надали їм житло. Ще 40 осіб розмістилися в колишньому приміщенні школи в селі Новий Мосир і 20 – в школі Великий Порськ.

На знімку: селищний голова Голоб Сергій Гарбарук щодня цікавиться життям і побутом вимушених переселенців.

- Ці люди забезпечені ліжками, диванами, ковдрами, постіллю. Жоден на підлозі не спить, – розповідає селищний голова Сергій Гарбарук. – До 1 травня ми возили їм обіди. Зараз вже люди розпочали отримувати соціальну допомогу як переселенці. Тому сьогодні забезпечуємо їх тільки продуктами харчування, а вони вже самі готують їжу. Теж звертаємося до волонтерів. Дуже вдячний і підприємствам, які допомагають. Зокрема, керівнику сільгосппідприємства «Дружба» Валерії Яромчук, Івану Смітюху (Ковельський хлібокомбінат), Євгену Дудці (група компаній «Вілія»), Петру Михальчуку («Тростянецькі ковбаси»). Вони допомагають продуктами харчування і засобами гігієни. Хочу назвати нашого земляка Володимира Урбаса, який передав 400 літрів пального. А ми знаємо, яка сьогодні це проблема. Завдяки цьому можемо привозити гуманітарну допомогу, доправляємо переселенців, кому потрібно, у військкомат, Ковельську центральну лікарню. Сергій Щербаков з дружиною вдома роблять з м’яса, яке приносять люди, тушонки. Жінки з Голобі сітки плетуть, ліплять вареники, перекручують сало, печуть ковбаси, сушать картоплю… Залучалися кошти й інших меценатів – Олександра та Олега Омельчуків, Анатолія Метілки, Володимира Андрощука, Віталія Бурка, В’ячеслава Кухара. Продуктами також допомогли жителі сіл. Хочу відзначити і допомогу, яка надавалася переселенцям приватними підприємцями Андрієм Борисюком, Катериною Чугусовою. Може, когось не назвав, але всім щиро дякую. Війна – як лакмусовий папірець, у цій складній ситуації люди перевіряються. І ті люди, про яких була трішки інша думка, сьогодні вона помінялася. Про декого в кращий бік у рази. Я не міг подумати, що ця людина така щира і патріот… Хоча й буває, що в декому й розчаровуєшся. Але таких небагато.

Сьогодні ж, розповідаючи про вимушених переселенців, Сергій Гарбарук, мабуть, зі скромності не згадав, що про створення комфортних умов проживання подбала селищна рада, за кошти якої придбано речі першої необхідності, на тривалий час було організовано приготування гарячих обідів.

Хочеться згадати також про небайдужих мешканців громади, які допомогли забезпечити приміщення меблями. За сприяння релігійних організацій було встановлено пральну машину і холодильник (громада Голобського Свято-Георгіївського храму), душову кабіну (церква ХВЄ (п’ятидесятників).

Нещодавно Голобська селищна рада подала заявку до благодійного фонду «Рокада», виконавчого партнера Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, та отримала підтримку: у Новий Мосир надійшли комплекти постільної білизни, матраци, ковдри, подушки (на знімку). Також фонд надає психологічну, юридичну та соціальну підтримку.

Раніше важко було уявити, як можна в громаді, яка не має ні готелів, ні хосписів, ні гуртожитків, розмістити у себе майже півтисячу осіб і забезпечити їх найнеобхіднішим. Минуть роки, і про це будуть згадувати і захоплюватися. Сьогодні ж люди роблять це, по-християнськи не афішуючи свою доброту і милосердя. Низький уклін їм за це.

Фото автора.