Ахмед Закаєв (на знімку) – чеченський політичний та державний діяч, у минулому віце-прем'єр, двічі міністр та секретар Ради безпеки Ічкерії. Бригадний генерал, учасник двох чеченських воєн, в одній з яких був поранений. Особистий ворог Рамзана Кадирова. З початку 2000-х живе та працює у Лондоні. Виконує обов'язки дипломатичного представника Чеченської республіки Ічкерія. Глава уряду Ічкерії у вигнанні. Ахмед Закаєв 26 лютого заявив про готовність чеченців, що живуть в Європі, боротися проти російської армії, яка вторглася в Україну 24 лютого.

Два чеченські батальйони – імені шейха Мансура та Джохара Дудаєва – брали участь в обороні Києва проти російських військових сил.

– Чому ви зараз в Україні?

– Насправді я вважав своїм обов'язком приїхати до вас, тому що тут сьогодні вирішується доля не тільки України, а й усього цивілізованого світу. Я вважаю, що обов'язок кожної порядної людини внести хоч якусь частку в боротьбу українського народу, який обстоює цінності всього людства. Я в цьому глибоко переконаний. Думаю, що якби 30 років тому світ звернув увагу на Чечню, яка там страшна війна і що росія порушує всі мислимі і немислимі принципи та норми міжнародного права, то трагедію зараз зупинили б. Але світ тоді мовчав. Пам'ятаючи ті події, я впевнений у тому, що якщо їх не зупинити тут, то це продовжиться далі. 

– Які ваші враження? Ви бачили Київ, бачили Україну. Які ваші думки?

– Я був у Києві майже 40 років тому, у 1986-му. Тоді ж я побував у Вільнюсі, Ризі, Таллінні, Мінську. І Вільнюс тоді здавався «західним світом». І ось нещодавно, коли я приїхав до Вільнюса з Лондона, я потрапив у те саме місто. А коли я прибув до Києва – він змінився, це зовсім інші враження. Це європейське місто, це європейська країна, це європейські люди. І сьогодні я розумію, чому росіяни з такою людиноненависницькою ідеологією обрушились на вашу країну. Це в них ментально, це в них у крові. Російська імперія завжди хотіла принести сюди рабство. А тут живуть вільні люди. І, звісно сусідство з такою вільною і правовою країною являє загрозу путінському режиму. Тому що є з чим порівняти. І саме тому він почав цю війну, в мене немає жодних сумнівів. 

До Києва ми летіли вертольотом дуже низько, бачили як на полях і на городах працюють люди. Вони нам привітно махали руками. Йде найжорстокіша війна. При цьому люди сіють і орють. Це дух вашого народу. Це міць, це потенціал. Мене просто захопили емоції і я думав: який дурень міг сюди полізти з війною. Тому я кажу, що у вашої країни велике майбутнє. 

– Як ми можемо перемогти такого ворога, який не шкодує своїх людей, а посилає їх тисячами на забій? Як на наш погляд, тільки сили духу і кількості зброї замало.

– Хоч би хто що казав, хоч би як складались події в майбутньому – Україна приречена на Перемогу. Вона вже перемогла, вистоявши під цим натиском ворога. Морально і психологічно. Сьогодні весь світ стоїть за Україною. Світ розуміє, що поразка України – це кінець цивілізації. 

Я не хочу бути якимсь провісником, але в нас таким виявився Джохар Дудаєв, який ще в 1995 році сказав: «Сонце свободи зійде над Україною, і тоді ми разом звільнимось». Це було майже 30 років тому. Слова Дудаєва були пророчими, він не раз говорив про те, що Україна схльоснеться з Росією. Тоді ніхто цьому не вірив. 

Після війни вже не буде Росія такою, як зараз державою. Тоді й повинен працювати принцип міжнародного права. путін вимовив цю страшну фразу «денацифікація». Це ж треба було таке придумати. Деколонізація, демілітаризація, депутінізація Росії – всі ці «де» будуть у них. 

– Яка роль чеченців у цій війні?

– Наша участь, можливо, мізерна, але має велике значення і для українського народу, і для чеченського. Наша участь у війні на боці України – це поразка путіна. Поразка тієї пропаганди, якою він обробляв Чечню, тих кадировців, яких заслав сюди, яких виховували 22 роки. Він хоче вбити клин між нашими народами. А дружба між нами почалась не з 2014 року, коли вперше наші добровольці сюди прибули. Не з 1994 року, коли українські добровольці воювали за вільну Чечню. Ця дружба почалася ще з кавказьких воєн. А в радянський період під час голодомору українці втікали також і до Чечні. У нас досі є українські сім'ї. І є спільний ворог, жертвами якого ми ставали. І путін розумів, рано чи пізно вільна Україна зверне свій погляд на окуповану Чечню. Тому він хотів вбити клин, щоб ми ніколи не зійшлись у боротьбі із спільним ворогом. Але ми це перебили. Я вважаю, що ми разом зі своїми колегами зробили великий внесок, коли 26 лютого сказали, що почнемо формувати батальйони, які підуть воювати за Україну. 

Я вважаю, те, що ми сьогодні разом, – це вже поразка путіна. Його розрахунки не справдились. 

Нашу дружбу ми отримали від нащадків і наш обов'язок – передати її дітям і внукам.

(В момент нашої розмови до брата Ахмеда Закаєва Алі, який живе в Урус-Мартані, приїхали кадировці. Це Ахмеду повідомили телефоном. Вони заїхали у двір і щось вимагають).

– Я думаю, що вони вимагають, щоб мої рідні виступили з осудом мене, з прокляттями вчергове. Побачимо, чим це закінчиться. Це вже не вперше. Це вже триває майже 15 років. Якась активність з мого боку – і вони одразу починають на них тиснути. А активний я завжди. Вони не діждуться від мене, щоб я замовк. Зараз вони особливо злобствують. Вони розуміють, що Перемога України – це пряма загроза путіну і кадирову.

Фото автора.