Бужанські волонтери з власноруч виготовленими смаколиками.

«Витривалі» вареники для фронту

Власну технологію виготовлення та зберігання для потреб фронтовиків ну дуже апетитних вареників винайшли вчителі, працівники та учні ліцею імені Миколи Корзунюка у селі Бужанка на Волині.

З першого тижня війни тут для українських захисників і тушкованку крутять, і вареники ліплять. Для досвідчених куховарок то справа загалом  нехитра. І займається нею тепер багато хто з волонтерів. Але є задачка: відварювати вареники в окопах не будеш, а готові можуть швидко зіпсуватися. От і винайшли жіночки свій спосіб: спершу свої кулінарні шедеври відварюють, розкладають по пластикових відерцях, і заморожують, заливши попередньо салом з ароматними шкварками. У такому вигляді їх можна нашвидкуруч розігріти, і одразу виставляти на стіл, а можна й не розігрівати. «Військові» вареники не псуються щонайменше п’ять днів навіть без холодильника, запевняють волонтерки кулінарного фронту. Але зазвичай стільки їх і не тримають: бійці залюбки все з’їдають і за три дні: адже домашні смаколики – то вам не сухпай. І знають бужанські варенички у багатьох частинах –  ЗСУ від Києва до Слов’янська!

Директорка ліцею села Бужанки Світлана Василюк демонструє «військові» вареники для фронту.

– Наші вареники – з картоплею, грибами, лівером, капустою, сиром. Тільки цього разу наліпили їх із півтори тисячі, та ще й тушкованки накрутили. Продуктами допомагають сусіди, фермери, волонтери. Тож варениками й тушкованкою не обмежуємося – відправляємо на передову й борщову заправку, й голубці, до Великодня – пасочки, – розповідає директор сільського ліцею Світлана Василюк. – До того ж маємо й перевіреного перевізника – засновника благодійного фонду «Волинь-Тил» Івана Антонюка. Він якщо береться відвезти дарунки на фронт своїм бусиком, то обов’язково це зробить, якою б дорога небезпечною та важкою не була.

Етикетка на відерці із «витривалими» варениками.

Про «Волинь-Тил» розмова окрема. Очільник благодійного фонду Іван Антонюк, еколог за університетською освітою, і до війни мав де виявити організаторський та діловий хист – адже відкрив власний магазин. Та щойно сталася російська навала, як Іван магазин передав у надійні руки, а сам подався у волонтери. «Гарячих точок» не оминав: був із допомогою у Харкові, Ізюмі, Бучі, Баштанці. Починав один, а тепер тісно співпрацює з шістьма доброчинними організаціями, різними громадами вірян, волонтерами. Він і перевізник, і координатор, і здобувач усього: вважає, що тільки так сьогодні й треба допомагати й нашим захисникам, і громадам, котрі потерпають від ворожих обстрілів. Адже разом значно легше й швидше розподіляти, переробляти та транспортувати потрібні ресурси. 

Не харчами єдиними

Взяти для прикладу ту саму тушкованку – м’яса для неї по навколишніх селах не гори, і його резерв поступово вичерпується. Однак наші протестанти домовилися зі своїми єдиновірцями у США про відправку в Україну партії курятини у 28 тонн. І надалі саме з неї крутитимуть м’ясні консерви для військовослужбовців ЗСУ – у їдальнях навчальних закладів, приватних підприємствах, кафе тощо. 

Однак не тушкованкою єдиною. Перевага такої універсальної доброчинної організації  як «Волинь-Тил» у тому, що вона намагається постачати у прифронтові міста й на фронт не те, що «підвернеться під руку», аби лишень якомога більше, а те, що потрібно захисникам України і мирному люду саме зараз. Збираючи допомогу, ми з Іваном Антонюком та його помічником Сергієм навідалися й до Бужанки, й до ліцею № 3 міста Нововолинська, де завантажилися свіжими пирогами, й до родини фермерів Миколи, Сергія та Андрія Макарчуків, котрі також додали у буса кілька клунків з харчами та частково профінансували купівлю транспорту для однієї з бригад ЗСУ. Та потім поїхали на центральний склад. І тут уже харчами не обмежилися. Запаси у мікроавтобусі поповнилися й доволі рідкісними технологічними товарами. Поза сумнівом, на передовій будуть невимовно раді й польовим аптечкам, і тактичним кросівкам з Німеччини, і унікальним польовим світильникам зі США, які підзаряджаються від компактної сонячної батареї . А потім уже від них можна й мобільний телефон чи інший компактний гаджет у бліндажі підзарядити (на знімках). Тож бусик доброчинця – наче диво-скринька, у якій є все й для всіх.

Факт

Від початку російсько-української війни благодійний фонд «Волинь-Тил» доправив на фронт та в прифронтові міста України 250 тонн продуктів, 270 бронежилетів, іншої амуніції майже на п’ять мільйонів гривень.

Подався бізнесмен у «чумаки»

Усе це речі недешеві й здобувати їх непросто. Щось, звичайно, надсилають іноземні симпатики України, а щось Іван Антонюк самотужки купує за кордоном, використовуючи свій досвід і свої ділові зв’язки із закордонними партнерами. Адже бізнес він не покинув. Хоча змінив його профіль так, аби максимально допомагати вітчизняній економіці у ці скрутні для неї часи. Приміром, налагодив відправку соняшникового насіння з прифронтових територій Дніпропетровщини на переробку до Болгарії. А нещодавно «новітній чумак» закупив у Польщі для продажу через українські гуртівні 23 тонни солі тамтешнього видобутку. Цей продукт у нас через війну теж став дефіцитом. Тож бізнесмен і доброчинець сподівається, що імпортна поставка допоможе трохи збити роздрібні ціни на сіль – її продаватимуть, орієнтовно, не дорожче 15–20 гривень за кілограм, тоді як подекуди на цінниках уже з’явилися приголомшливі 50–80 гривень.

Засновник благодійного фонду «Волинь-Тил» Іван Антонюк  з помічником Сергієм Вавринюком завантажують мікроавтобус для чергової поїздки на фронт.​

Попит на сіль нині скажений, тож така комерція приречена на прибутковість. Але зароблені кошти засновник благодійного фонду «Волинь-Тил» знову перетворить на каски, бронежилети, предмети гігієни, продукти. І знову повезе їх на фронт, ризикуючи власним життям.

– Під ракетний обстріл рашистів за війну потрапляв уже двічі: вперше – під Луцьком, вдруге – під Києвом, – пригадує Іван Антонюк. – Але я давно у бізнесі, а жодними небезпеками  нашого брата-підприємця не здивуєш і не налякаєш. Тому готуюся знову вирушати на Слов’янськ двома бусами. Дорогою будемо у шпиталях Дніпра й Новомосковська, у Бахмуті й Краматорську. Усюди мене чекають з нетерпінням, і зустрічають зі щирою радістю. А як можна цими очікуваннями та надіями знехтувати?

Волинська область.

Фото автора.