Бо в ньому історично не було ні сільради, ні окремого колгоспу і не встигли вчепитися жмикрути. Село, власне, трималося на двох фермерах – їхні господарства звуться «Напорівське» і «Роса». Вони і роботу людям давали, і дорогу ремонтували, і церкву піднімали, і навіть сільських п'яниць виховували – пригадую, як листоноша розказувала про перевиховання свого чоловіка фермером Григорієм Ткаченком, який, до речі, алкоголю і в рот не бере... Зате, коли був Майдан, Григорій завантажив мікроавтобус овочами, продуктами і погнав на Київ... А я, колись роблячи матеріал про фермерів, обмовився, що люблю молоду картоплю, і через пару місяців Григорій дзвонить: «Я вам молодої картоплі привіз...».

Це  – Лукашівка, село під Черніговом, що було майже місяць окуповане росіянами.

Чесно кажучи, телефонував Григорію Ткаченку з острахом після відходу окупантів: а що, як не озветься чи озветься не він, і хтось скаже новину, від якої холоне кров? Проте, слава Богу, передзвонив він сам і це вже була радість, що живий. Бо, каже, росіяни заходили в село і першим питанням було: «Гдє Гріша?». Встиг виїхати перед їхньою появою. А якась же потвора видала...

Але лишилося господарство. 120 корів знищили окупанти  –  які загинули від снарядів, яких поїли голодні москалі, а яких просто повбивали. 40 корів знищили і в господарстві «Роса». Понищили техніку – пальне, звісно, покрали, а машини порізали, побили. «Поглумилися» –  точне слово, вжите Григорієм.

Понищена і хата: опалення розморозили, вікна, двері повибивані, лазня знищена, паркани повалені. «Але це ще нічого, –  каже фермер, –  у селі нема жодної цілої хати, а 41 хати нема взагалі. Та головне, що після окупації в селі не стало 12 людей –  для села з 300 жителів це багато».

Трьох селян розстріляли –  одного з тероборони, бо не знав, що в селі уже росіяни; одного вбили, бо рятував нашого пораненого, а ще в одного знайшли бронежилет. Одна жінка повісилась –  не витримала, бідолашна, в одної не витримало серце, сім'ю з двох дорослих та двох дітей накрив російський снаряд...

Сім’я Григорія Ткаченка вижила завдяки воїнам – братам Бутусіним. Вони тримали оборону села зі своєю бригадою, а Григорій возив бійцям їжу. Тож у  Леоніда Бутусіна був його телефон, і коли стало неможливо оборонятися, подзвонив: «Рятуй сім’ю, а ми йдемо в останній бій».  Батько Романа та Леоніда Бутусіних знайшов синів після визволення села на полі бою – майже місяць вони лежали непохованими. Тепер мешканці Лукашівки на місці загибелі захисників села поставили дерев’яного хреста  і запросили батьків загиблих на вшанування їхньої пам’яті. Брати Бутусіни, до речі, – росіяни і їхня сім’я, в якій ще є десятеро братів та сестер, переїхали з Владивостока, щоб втекти від путінського режиму. З 2014 року глава родини   Олег Бутусін захищає Україну зі зброєю в руках. А Романа та Леоніда Бутусіних поховали в Калуші, де мешкає родина.

Село Лукашівка героїчне – і не тільки тому, що в ньому по периметру 32 одиниці знищеної ворожої техніки, а й тому, що дві жінки переховували двох наших поранених танкістів. У селі стояла 74-та окрема Тувинська механізована бригада – окупантів. З батьківщини Шойгу. Треба запам'ятати, хоча тувинців у ній було й небагато. Здебільшого –  росіяни.

Ферма Григорія Ткаченка розвивалася до приходу загарбників  успішно – працювали 30 штатних та сезонні працівники, які допомагали  впорати картоплю та полуницю. Він інвестував значні кошти у розбудову ферми  і в 2016 році перейшов на безприв'язне утримання корів, було встановлено нову доїльну залу. Восени минулого року завершили будівництво нового зерносушильного комплексу, який практично зруйнували загарбники.

Як розповів фермер, у перші дні широкомасштабної війни продовжували доїти корів, доки село не окупували. Оскільки переробний завод не мав змоги забирати молоко через інтенсивні обстріли в районі, то роздавали молоко місцевим людям, передавали дитячим будинкам та лікарням Чернігова.

Посівну Григорій провів тяжко,  адже не тільки пального не було, а  й насіння – окупанти що вигребли, а що спалили. Уявляєте: якщо пшеницю можна було їсти – то її забрали, а там овес чи яке інше неїстівне зерно – облили соляркою і спалили.

Знищено в Лукашівці і церкву, бо окупанти розмістили у ній штаб і там зірвався боєкомплект. Гадаю, не сам по собі... Майже сто росіян пішли в пекло, а церкву шкода. «Нічого, якось запущу господарство і церкву відродимо». Знаю – так і буде. І, як запевнив Григорій, люди в селі проголосують, щоб церква була українською.

Фото з сайту Dairy Global.