Сімейний лікар Олексій Костиркін з Ірпеня зумів вижити в окупації, зберегти життя своєї родини, попрацювати в Первомайську Миколаївської області. Наразі, як стало відомо «Голосу України», Олексій повернувся до рідного міста.

Про історію Олексія розповів сайт https://thegard.city та відома миколаївська журналістка Наталія Клименко.

У відео йдеться про те, як лікар з родиною намагалися втікати із міста, яке палало. Пояснив, що масових атак спочатку зазнав Гостомельський аеропорт, згодом рашисти підірвали мости, які з’єднували з Києвом. «Тож залишалася одна дорога – через ліс, через Стоянку. Але, на жаль, за одну ніч до міста вже зайшло 200–300 одиниць ворожої техніки, і виїзд на своїх автівках був неможливий. Наша частина Ірпеня вже була окупована. 12 днів мешканці нашого будинку провели в підвалі, обстріли лунали щоночі, останні чотири дні навіть світла в підвалі не було. Інформації ззовні жодної. А ті новини, які доходили до нас, були невтішними. Дізнавалися, що машини з мирними жителями окупанти розстрілювали», – розповів Олексій.

Родина Олексія жила біля Центрального парку, і вони на власні очі бачили розстріляних мирних жителів. Коли змогли зв’язатися з нашою теробороною, ті сказали, що евакуація відбувається через зруйнований міст у Романівці. Казали, що йти можна лише на свій страх та ризик. 

«Просто пощастило, що одного дня до нас дійшла людина з іншого району міста та ми змовилися йти через ліс. Ми не знали, чи будуть там рашисти, чи чекати на обстріли. Згуртувалися та невеликою групою пішли просто лісом. На Романівку. Саме тоді й обстріли відбувалися, перестрілки. Було дуже моторошно. Я йшов з дружиною та дітьми. Дякуватиме Господу, ми вийшли», – сказав Олексій. І зазначив, що в окупації перебувати мирному населенню дуже страшно.

В інтерв’ю сайту Олексій згадав мирне життя: «Ці міста – Ірпінь, Буча, Гостомель, які близько до Києва, вони дуже гарно розвивалися. В нас в школі було по десять перших класів. Дітей багато, молоді багато. Інфраструктура прекрасно розвинута, побудували новий діагностичний центр, який рашисти також зруйнували. Але найгірше, звісно, – це загублені життя. Загинули багато моїх друзів та знайомих. Так звані «визволителі» насправді нас «звільнили». Від спокою звільнили, від своїх квартир та будинків, з роботи, з мирного життя. Поводилися  максимально жорстоко. Небо на Ірпенем палало», – каже лікар воєнного часу.

Родина Олексія дивом вийшли з Ірпеня. Каже, що найгіршими були ті чотири дні, коли були без світла у підвалі. В нього дві донечки, три рочки та вісім. Кохана дружина. Найстрашніше – розуміння відповідальності за життя дівчат. «Страх загинути звісно був, але головне – мої дівчата! Одна справа, якби я був сам. Найгірші моменти мого життя, коли не розумієш, чи виживемо ми, чи вони виживуть. Наразі, коли з’явилася можливість, відправив своїх дівчат за кордон», – зазначив Олексій. 

Сам лікар Костиркін приїхав до Первомайська, що в Миколаївській області, де народився, де живуть батьки. Схотів бути корисним в місті, де нестача сімейних лікарів. Просто надавати медичну допомогу, лікувати людей та, врешті-решт, сплачувати податки саме в Первомайську. «Є бажання бути корисним. Якщо є можливість та бажання працювати, слід працювати», – зауважує він. 

Так і робив. Наразі, як стало відомо «Голосу України»,  лікар повернувся до Ірпеня. Налаштовується на мирне життя. В нього були довоєнні наміри відкрити власний медичний ФОП. Нехай все здійсниться. «Тоді, коли війна завершиться нашою перемогою», – каже він. Кажуть всі українці.

Олена ІВАШКО.

Фото з відкритих джерел.