Розповідав мені, як у 2013 -2014 роках вони з товаришами вночі їздили по Києву і шукали автошини, щоб таємно завезти їх на Майдан.
Коли почалася війна, 2014 року одразу пішов добровольцем. Освіченого юриста, звісно, захотіли в штаб, такі люди дуже потрібні. Але Ярослав відмовився і пішов в артилерію.
Бачились із ним біля Горлівки у лютому 2015 року. Він уже був досвідченим, справжнім воїном-артилеристом. Потім зустрічались у Києві.
Ярослав після контракту зайнявся будівельною справою. Жартував, що артилерія рушить будівлі, і от зараз він ніби лагодить свою карму. Не руйнує, а створює будинки.
Коли на Україну напав російський звір, 24 лютого 2022 року, в перший день війни Ярослав уже був у військкоматі. Воював з першого дня.
Загинув у ніч з 6 на 7 червня 2022 року на Слов’янському напрямку.
До війни звикнути неможливо. Ти пам’ятаєш останні розмови із загиблими. Ти думаєш, що такого не може бути. Така людина не може загинути…
Олександр КЛИМЕНКО і всі працівники редакції «Голосу України».
