Рецензія на наукове видання Реєнта О. "Соціально-економічні та політичні трансформації в Україні (кінець XVIII - перше десятиліття XX століття): нариси" (Реєнт О. Соціально-економічні та політичні трансформації в Україні (кінець XVIII - перше десятиліття XX століття: нариси. У 2-х кн./О. П. Реєнт. Київ. Інститут історії України НАН України. 2021. Кн. 1. 846 с; Кн. 2. 818 с.).

У сучасному глобалізованому інформаційно-технологічному світі історична наука належить до потужних, інтелектуальних напрямів соціогуманітарного знання. З точки зору якісних параметрів вона традиційно представлена новітніми дослідженнями, які у змістовному і структурному вимірі гармонійно поєднують методологічні принципи і традиції модерну і постмодерну.

Показовою їх рисою є те, що вони раціонально побудовані на залученні до наукового вжитку значною мірою унікального, маловідомого джерельного й фактологічного матеріалу, творчому використанні нетрадиційних концептуальних підходів, оригінальних історичних версій.

Слід зазначити, що українська історична наука як складова частина світової історіографії з плином часу не лише не втрачає своєї актуальності, пізнавального інтересу, а й залишається своєрідною terra inkognita і приховує за своїми лаштунками значну кількість прихованих таємниць минулого, малодосліджених ретроспективних проблем.

Переконливим свідченням високого наукового рівня вітчизняної історичної думки є опублікування вченими НАН України фахових індивідуальних та колективних монографічних праць, присвячених окремим хронологічним відрізкам української історії, дослідженню тенденцій і особливостей поліфункціонального розвитку соціально-економічних та політичних структур суспільства. На наше глибоке переконання, одним із пріоритетних напрямів історичних досліджень є комплексне, системне, синтетичне вивчення історії Україні кінця XVIII - початку XX ст. Це досить складний, значною мірою контроверсійний період, який в історичній літературі отримав назви "модерна доба", або ж "імперська доба", перебуває в історико-логічному взаємозв'язку з подіями Першої світової війни 1914-1918 рр. та Української революції 1917-1921 рр. Незважаючи на бездержавний статус українських земель, саме в модерну добу було забезпечено збереження національної ідентичності, відбулося формування власних інтелектуальних та політичних еліт, а основним чинником національної самоідентифікації став розвиток української мови. Варто при цьому вказати на те, що протягом XIX - початку XX століття українське суспільство пройшло нелегкий шлях кількох локальних, континентальної та світової воєн, надзвичайної соціальної турбулентності, жорстких національних утисків. Водночас це період промислово-технічної модернізації, національного відродження, динамічної політизації визвольного руху. У загальноісторичному контексті він має важливе значення для народження та існування незалежної Української держави наприкінці XX - початку XXI ст.

У цьому зв'язку слід звернути увагу на те, що наприкінці 2021 року вітчизняна історична наука поповнилась ще одним ґрунтовним, масштабним виданням у форматі двох книг, яке належить перу відомого українського історика, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента НАН України, заступника директора Інституту історії України НАН України О. Реєнта. Зазначимо, що вказана монографічна праця має досить привабливу у пізнавальному сенсі, престижно-амбіційну назву: "Соціально-економічні та політичні трансформації в Україні (кінець XVIII - перше десятиліття XX століття): нариси". Вони стали результатом багаторічних плідних напрацювань автора в царині вивчення ним важливих теоретико-методологічних та конкретно-історичних питань розвитку українських земель в імперську добу. Зауважимо, що ці нариси присвячені 30-річчю Незалежності України та 85-річчю Інституту історії України НАНУ.

Нагадаємо, що відомий громадсько-політичний і державний діяч Пруссії Отто фон Бісмарк свого часу вказував на існування двох типів істориків. Якщо одні з них, на його думку, очищають води минулого так, що можуть бачити дно, то інші, навпаки, їх каламутять.

Саме це метафоричне висловлювання європейського політика обрав як епіграф для власного монографічного дослідження професор О. Реєнт. Безперечно, що його творча постать з усією впевненістю має бути віднесена до істориків першого типу. Адже глибокі, новаторські праці глибокого авторитетного дослідника історичної істини сприяють очищенню від псевдонаукових нашарувань досліджень актуальних проблем історії України кінця XVIII - початку XX ст. Варто зробити акцент на тому, що трансформаційні процеси, які відбувались у модерну добу, хоч і поступались динамізму та сучасним темпам розвитку українського суспільства, водночас мали безпрецедентний всеохоплюючий характер. Слід, мабуть, уважно прислухатися до слів самого О. Реєнта про те, що ретроспективні плідні політичні ідеї, економічні новації, соціально-культурні зміни і тренди докорінним чином впливали на формування зовнішніх атрибутів системи цінностей та внутрішній стан населення українських земель.

Запропонована автором нарисів чітка, логічно обґрунтована структура дослідження надала можливість виокремити найважливіші аспекти соціально-економічного та політичного розвитку України наприкінці XVIII - початку XX століття.

З урахуванням історичного контексту, новітніх методологічних парадигм, домінант сучасного історіографічного процесу автором всебічно розкрито пріоритетні напрями наукових студій з історії України XIX - початку XX століття.

Зокрема, у першій книзі нарисів прискіпливо простежено політичний вплив європейської дипломатії на становище українських земель, розкрито потенціал та виокремлено складові національного відродження України. Серед його важливих компонентів О. Реєнт, зокрема, слушно розглядає національний склад населення, український рух у Російській та Австрійській імперії. На підставі конструктивно-критичного підходу до осмислення суперечливих сторінок українського національного руху автор зазначеного дослідження відійшов від спроб їх глорифікації та гіперболізації.

Чільне місце у монографічному дослідженні посідає висвітлення доленосних подій Кримської війни 1853-1856 рр. - яскравої і водночас трагічної історії українського народу. Зазначимо, що історичні сюжети про Кримську війну і участь у ній України написані із залученням новітніх історичних досліджень у комплексі з документальними матеріалами та літературою минулих років, у тому числі й зарубіжними виданнями.

Позитивним є те, що О. Реєнт аргументовано спростовує застарілі історичні міфи та догматичні твердження, шаблони про Кримську війну, пропонує вдумливому читачеві нові концептуальні підходи, узагальнюючі висновки та оригінальні версії трактування цієї події. На основі широкого кола архівних джерел, фахових та періодичних видань у першій частині нарисів здійснено ґрунтовний аналіз тенденцій, напрямів та особливостей розвитку сільського господарства України в добу капіталізму (1861-1914 рр.). Слід звернути увагу на ті сторінки монографічного дослідження, які присвячені порівняльному аналізу продовольчих ресурсів України і світу, експорту продуктів сільського господарства з України, господарському потенціалу українських земель, соціальному становищу трудящих та боротьбі між працею і капіталом.

У другій частині нарисів здійснено синтез новітніх досліджень ключових питань соціально-економічних та політичних трансформацій в Україні під час Першої світової війни 1914-1918 рр., напередодні та після Жовтневого перевороту, в період Центральної Ради, Української держави Павла Скоропадського, Директорії та більшовицького ладу. Значну увагу у монографічній праці приділено історичному аналізу провідних галузей промисловості та сільського господарства в роки війни. В ній, зокрема, об'єктивно показано роль України у забезпеченні армії та населення продовольством, висвітлено найбільш поширені форми суспільно-політичного життя українців Наддніпрянщини напередодні революції 1917 р., розкрито сутність та напрями розв'язання "українського питання" національно орієнтованими діячами Росії та Австро-Угорщини.

Потрібно зробити акцент на тому, що окремий науково-тематичний блок, в основу якого покладено належним чином відібраний та узагальнений історичний матеріал, присвячений вивченню особливостей розвитку українського робітництва та тлі революції 1917-1921 рр., об'єктивному відтворенню соціально-економічного та політичного обличчя пролетарських мас у цей період.

Стосовно змістовного наповнення нарисів, концептуальних положень та вартісних авторських думок, які містяться в них, висловимо окремі критичні зауваження та побажання. По-перше, цілком погоджуємося з точкою зору О. Реєнта на те, що з метою уникнення штучної модернізації української історії та забезпечення її об'єктивного відтворення доцільним було б синхронне, паралельне дослідження вітчизняної та загальної історії. Проте, як вважає автор монографії, формування власного, а не запозиченого погляду на світовий історичний процес ускладнюється відсутністю в системі НАН України спеціальних підрозділів, які б фахово займалися історією зарубіжних країн. На наш погляд, таке твердження не зовсім відповідає реальному стану речей, оскільки в структурі Національної академії наук України функціонує, наприклад, Державна установа "Інститут всесвітньої історії" та відповідні відділення, діяльність яких пов'язана з вивченням історії міжнародних відносин та дипломатії. Безперечно, науково-дослідницький потенціал цих академічних наукових структур вимагає їх фахового посилення та більш продуктивного використання.

По-друге, зазначимо, що серед широкого спектра питань, які знайшли прискіпливе висвітлення на сторінках монографії, українським політичним партіям, які здійснювали свою діяльність на українських землях на початку XX ст., на жаль, присвячено лише декілька сторінок, на яких лише фрагментарно висвітлено історико-політичні аспекти і сюжети. Водночас, на нашу думку, потрібно враховувати і ту історичну обставину, що могутній партійно-політичний рух, який розгорнувся на теренах Східної Галичини та Наддніпрянщини в зазначений період часу, став своєрідним ферментом процесів національної самоідентифікації суспільно активних прошарків українства, важливим чинником формування його національної самосвідомості. За нашими підрахунками, на початку XX століття тільки на Наддніпрянщині діяло понад 20 українських політичних партій і організацій. У сучасних монографічних виданнях на підставі творчого використання архівних джерел, різноманітних історичних документів, періодичних видань під кутом новітньої історичної методології всебічно досліджено проблеми становлення та діяльності політичних партій і організацій в Україні наприкінці XIX - початку XX століття в контексті формування на Східній Галичині та на Наддніпрянщині строкатих партійно-політичних систем. У цих дослідженнях переконливо визначено місце і роль партійно-політичних угруповань у громадському житті України модерної доби. Водночас з урахуванням досягнень вітчизняної історіографії, її апробованого методологічного інструментарію повчальний досвід політичної історії України кінця XIX - початку XX століття вимагає критичного переосмислення та поглибленого вивчення сучасними дослідниками. До речі, низку монографічних праць з історико-політичної проблематики зазначеного хронологічного періоду опубліковано і автором цієї рецензії. Як вважають авторитетні експерти, ці праці є "класичним взірцем того, як потрібно проводити історичні дослідження в сучасних умовах".

По-третє, в зазначених нарисах мають місце окремі обмовки та описки, які пов'язані з використанням певного історичного матеріалу та з його інтерпретацією. Проте вищенаведені нами міркування є досить коректними у науковому та етичному сенсі і позбавлені будь-якого вияву категоричної або імперативної риторики.

Загалом, на нашу думку, значне за обсягом і потужне з точки зору теоретико-методологічного, світоглядного та інформаційно-пізнавального потенціалу монографічне дослідження О. Реєнта є вагомим внеском у системне вивчення актуальних, корінних проблем історії України модерної доби, у розвиток фундаментальної історичної науки і, безсумнівно, стануть у пригоді науковим співробітникам академічних установ, викладачам, аспірантам і студентам університетів, представникам органів законодавчої та виконавчої влади, політичних структур, широкому загалу національно свідомих громадян, які виявляють щирий пізнавальний та фаховий інтерес до минулого України.

Анатолій ПАВКО,
доктор історичних наук професор
заслужений працівник культури України,
лауреат премії імені М. С. Грушевського НАН України
відмінник освіти України.