Перебіг війни, як і результат нинішнього ключового етапу битви за Донбас для України залежить безпосередньо не тільки від морального та мобілізаційного стану Збройних Сил, ефективності логістики та потужності зброї. Важлива також і мобілізованість суспільства, лідерство політичних еліт та посилення зовнішньої підтримки України — насамперед збройної та фінансової.

Саме ці як внутрішньополітичні, так і зовнішньополітичні чинники матимуть найбільший вплив на перебіг і закінчення російсько-української війни. Ці чинники є найбільш непрогнозованими, оскільки залежать від різновекторних інтересів та стратегій широкого кола акторів.

Якщо говорити про внутрішні інтереси, то ще з 2014 року ця війна ведеться не тільки на полі бою. Після того, як російські війська спробували «захопити Київ за три дні», вони стикнулися з непрорахованими наслідками і втратами та були змушені відступити з півночі України. Але на півдні країни росіянам вдалось окупувати частину областей.

Після провалу першого етапу на півночі України кремль відкрив «другий фронт» політичної дестабілізації нашої країни. Не випадково цю війну у путіна називають спецоперацією. За цим грифом стоїть не просто камуфляж повномасштабної війни для внутрішнього російського споживача. Насправді це один із символічних та ключових компонентів агресії проти України, який здійснюють не лише збройні сили рф, але й досить активно фсб та гру. Мета «спец-операції» — підірвати довіру до України з боку західних партнерів і розколоти єдність Заходу в підтримці України.

Саме на це й націлені сьогодні серйозні зусилля росії на другому етапі війни, адже на першому етапі суто військового протистояння кремль прорахувався. Він не очікував що країни Заходу зможуть консолідуватися в протидії російській військовій агресії.

І тому сьогодні російські спецслужби, з яких походить сам путін, спрямували свої зусилля на Заході на те, щоб посіяти розбрат і сумніви щодо дієздатності та чесності української влади, правильності стратегії військового керівництва, спроможності української армії вивчити та правильно використати західну зброю.

І така стратегія дає певні результати. Після трьох місяців війни вже відбуваються приховані, але досить помітні зміни в позиції частини європейських союзників України. Так, деякі країни Євросоюзу вагаються стосовно підтримки нашої країни у двох принципових питаннях: наданні важкого озброєння (артилерії та танків) та щодо посилення санкцій — шостий санкційний пакет (з нафтовим ембарго) спричинив тривалі дискусії і має суттєві виключення та більш тривалі терміни реалізації. На цих питаннях, які здатні зруйнувати силу путінського режиму, західна антипутінська ко-аліція почала хитатись. Особливо гостро постало питання постачання зброї — лідери деяких європейських країн фактично відмовляються це робити. Натомість вони майже готові зробити непристойні пропозиції Президенту Зеленському погодитись на мир на умовах кремля та поступитись окупованими українськими територіями.

В Україні такі пропозиції пов’язують виключно з активністю політичних лобістів росії в Європі. Які спрямовують всі свої зусилля на те, щоб посіяти сумніви серед європейських політиків у здатності України перемогти, переконуючи в реальності погроз щодо готовності кремля використати ядерну зброю. А паралельно російська армія посилює руйнування об’єктів української критичної інфраструктури, тим самим підвищуючи ціну відновлення України для країн Заходу і ціну інтеграції України до ЄС.

Особливо активні зусилля Росії помітні щодо майбутнього саміту ЄС. Адже на ньому стоїть питання надання статусу кандидата для України, Молдови та Грузії. Незважаючи на попередні заяви європейських політиків щодо європейського майбутнього для України, в деяких європейських країнах лунають висловлювання щодо доцільності надання такого статусу Україні.

З Києва це виглядає не тільки сумнівами представників політичного істеблішменту деяких європейських країн, але й прихованою політикою росії в Європі. Замість стратегії протидії загрозам авторитаризму, путінського фашизму, захисту свободи та демократії деякі країни ЄС бачать перспективу в політиці умиротворення агресора.

Така політика штучно провокується москвою, коли кремль посилює ядерні погрози, у такий спосіб свідомо прагнучи залякати європейських політиків, якщо вони будуть зазіхати на «російський імперський шмат». Необхідно розуміти, що все це частина єдиної «спецоперації», яку проводить путін проти України на європейському фланзі. Його мета — підірвати підтримку нашої країни в ЄС, використовуючи слабкі ланки сучасного політикуму європейських країн, маніпулю-ючи їх обережністю, прагматизмом, оголюючи їх нерішучість та стратегічну невизначеність. Невипадково хедлайнерами такої опортуністичної позиції виступають в Німеччині та США найстаріші лідери політичної думки — майже 100-річні Юрґен Хабермас та Генрі Кіссінджер. Це ж вони формують умиротворюючу позицію Заходу щодо росії і тим самим щодо політики майбутнього: ізоляціоністську стратегію замість глобалізму.

Але постає питання, а чи влаштовує така стратегія західний світ і західні суспільства?

Як показує реакція громадян в усіх країнах ЄС, вони не тільки демонструють переконливу підтримку України в боротьбі з путінською Росією, але більшість європейців бачать Україну в Євросоюзі.

Якщо наприкінці цього місяця на саміті ЄС Україні відмовлять у статусі країни-кандидата, це буде означати, що українців знову залишать у сірій зоні та під загрозою повного знищення. Урок Бучі є промовистим. Таке рішення буде надто великим подарунком імперській фашистській путінській росії, «зеленим світлом» її планам зруйнувати не тільки Україну, а й ЄС. Більше того, закриті двері для України в ЄС не тільки не зупинять війну, навпаки, вони зроблять її європейською, а отже світовою. А такі важливі для майбутнього принципи, як єдність та солідарність, залишаться лише риторикою.

Сподіваюсь, європейці це добре усвідомлюють, і 23—24 червня буде прийнято справедливе і розумне рішення — Україна отримає статус кандидата в члени Європейського Союзу.

Вікторія ПОДГОРНА,
народний депутат України.