Широкомасштабне вторгнення на територію нашої країни з боку російської федерації істотно вплинуло на роботу державних органів влади. Утім, не зупинило її. У Верховній Раді цими днями ухвалюють справді доленосні рішення, приймають високих гостей, досягають стратегічних домовленостей. Законотворча робота кипить. У часи війни пересічні громадяни як ніколи потребують захисту. Що ж роблять для того, щоб посилити цей захист народні депутати? «Голосу України» про це розповів перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Михайло Цимбалюк (на знімку).

— З назви комітету випливає, що ви маєте дві сфери охоплення, які стосуються соціальних питань і проблем ветеранів. Для країни, що воює, це дуже великий пласт роботи. Але очевидно, що тепер додалася ще одна тема — вимушено переміщені українці. Розкажіть, як змінилася робота комітету в умовах війни?

— Справді, життя внесло свої корективи. Ніхто не був готовий до такого повороту подій. Пригадую перші дні, коли велика частина людей почала виїжджати в Європу через український кордон. Я тоді був у своєму регіоні, на Львівщині. Було складно це все усвідомити. Коли ти бачиш, як до кордону рухаються спочатку автомобілі, а потім люди залишають машини, бо закінчилося пальне... Жінки брали котрусь дитину на руки, інших за руки і з однією валізкою йшли пішки... Досі перед очима колони людей, яким ти фактично нічим не можеш допомогти. Дуже важливо, що тоді проявилася позиція наших сусідів — поляків. Їхня державна митна служба і прикордонники пропускали наших громадян за внутрішніми паспортами і навіть без документів, якщо люди їх не мали. Це справді був час істини.

Коли повернувся до Києва, ми мали довгу розмову в комітеті — і з його головою Галиною Третьяковою, і з очільницею нашої фракції, членом комітету Юлією Тимошенко. Наші перші законодавчі ініціативи передусім стосувалися внутрішньо переміщених осіб. Адже велика частина людей залишилися все-таки тут. Вони розташувалися в західних і центральних регіонах нашої держави. Нам треба було підтримувати цих людей. Так з’явилося рішення про виплату трьох тисяч гривень на неповнолітню дитину і двох тисяч — на громадянина на місяць. Ніби й невеликі гроші, але це той мінімум, який на початку допомагав людям.

Тоді служба соціального захисту на місцях стикнулася з проблемою реєстрації тих, хто втікав від війни. Не витримувала система «Дія», інші системи обліку. Були скарги громадян, особливо із Закарпатської та Львівської області, де люди тижнями чекали, щоб зареєструватися. Але нині система вже відпрацювалася і тепер постали інші виклики. Вони пов’язані з тим, що не всі ще змогли отримати кошти як внутрішньо переміщені особи, бо досі є проблеми з комунікацією та роботою державних органів і банків.

Усі ці теми ми нещодавно обговорювали на комітетських слуханнях. В онлайн-форматі до них долучилося більш як 150 учасників. Така кількість зацікавлених свідчить про те, що тема дуже актуальна. У розмові взяли участь і керівники інших парламентських комітетів, представники Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Офісу Президента, правозахисних та громадських організацій, представник ООН з питань українських біженців. Тепер ми готуємо рекомендації, в яких міститимуться пропозиції щодо зміни законодавства. Ми розділили проблему на дві частини. Одна стосується тих людей, які виїхали за кордон, інша — внутрішньо переміщених осіб. Проблеми різні, але завдання влади — однаково захищати своїх громадян. На жаль, маємо непоодинокі факти скоєння злочинів стосовно наших громадян за кордоном. Йдеться, зокрема, й про сексуальні злочини та домагання. Ця проблема має латентний характер, бо не всі дають згоду говорити про це відверто або звертатися в правоохоронні органи. Але з цим потрібно щось робити.

Ми вивчили також проблему скорочення дипломатичних консульських представництв за кордоном. Саме до їх обов’язків входить захист і представництво наших громадян, які залишилися без юридичної і дипломатичної опіки. Те, що представники МЗС кажуть, що нині громадяни України можуть онлайн зареєструватися в дипломатичному або консульському представництві, це не розв’язання проблеми. Бо сама реєстрація не дає захисту. Має бути конкретна людина, яка цим займатиметься. Натомість ми бачимо велику кількість вакансій, які не заповнюють через нібито брак коштів, а деякі взагалі поскорочували. І тут потрібно виходити з того, що це новий виклик, і ми рекомендуватимемо МЗС спільно з Мінфіном негайно розв’язувати цю проблему.

— А чи думаєте вже про те, як повертати українців додому після того, як на нашій території стане безпечно?

— Ми чудово розуміємо, що частина тих, хто виїхав, не повернеться в Україну. Так. Згідно з опитуваннями, більш як половина громадян мали намір не затримуватися за кордоном, коли така необхідність відпаде. Але це були плани на той час, коли люди виїжджали з держави. Як буде далі — залежить від української влади. Передусім від того, як відбудовуватимуть зруйновані помешкання, та від економічної ситуації в державі. Надзвичайно важливо, щоб відновилося не тільки житло, а й вся інфраструктура — дошкільні заклади, школи, заклади профтехосвіти. Люди, які виїхали з дітками, хочуть дати їм належну освіту і мати можливість працювати. Адже серед тих, хто виїхав за кордон, 80 відсотків — матері та діти, котрі вже там навчаються та соціалізуються. Якщо мами не будуть впевненими, що цього навчального року в Україні буде освіта офлайн, вони не повернуться додому. Вони вивчать там мову і влаштуються на роботу. Що довше наші люди там затримаються, то важче нашій країні буде їх повернути.

Водночас деякі країни теж змінюють свою позицію. Наприклад, у Болгарії наших громадян виселили з помешкань, розташованих на березі моря, бо розпочався курортний сезон. Не всі із відселених отримали нове місце проживання. За словами міського очільника Праги, в червні це місто перестало приймати переселенців, бо переповнені всі місця, де їм можуть допомагати. Багатьом уже пропонують платити за проживання, скасовано безплатний проїзд.

Важливо, щоби на тлі цього Україна демонструвала конкретні кроки, щоби громадяни, які перебувають за кордоном, розуміли, що на них тут чекають. Це титанічна робота. І в результаті комітетських слухань ми дійшли висновку, що в Україні немає єдиного органу центральної виконавчої влади, який би всі ці речі узагальнив. Те, що це поклали на Мінсоцполітики, це формально. Але реально вони цього не зможуть зробити. Ми можемо піти європейським шляхом і утворити окреме міністерство. Це може бути міністерство у справах міграції чи у справах біженців. Можливо, це буде якийсь інший підрозділ. Але люди, які виїхали за кордон, мають бути під обліком, під контролем і під опікою, відчувати, що вони є основною цінністю, як сказано в нашій Конституції.

Але нині маємо й інші виклики. Люди, які залишилися на непідконтрольній території, не отримують соціальних виплат. Міністерство соціальної політики їх тимчасово зупинило і не дивно — на тій території не діють українські банківські установи, нам навіть не відомо, де ті люди перебувають, чи окупанти не відібрали їхні банківські картки тощо. Однак вироблено новий механізм — громадянин може переїхати на підконтрольну територію і там уже скористатися банком, звернутися до центру соціальної допомоги або на єдину гарячу лінію і так отримати свої виплати. На всіх, хто має право на соціальні виплати, кошти нараховуватимуться, але їх не видаватимуть доти, доки не буде визволена та чи інша територія. Цього раніше теж не було в нашому законодавстві.

Велика кількість законодавчих актів нині ухвалюється на період воєнного стану і, як правило, ще на місяць після його завершення. Комітет працює в непростих умовах, як і всі інші. Складно, тому що українського законодавства на цю тему раніше не було. Ми вчимося на основі іноземного досвіду.

— На сьогоднішній ранок на розгляді у вашому комітеті було 359 законопроектів. Більше тільки в правоохоронному та в Комітеті з питань податкової та митної політики. Як визначається пріоритетність розгляду цих питань?

— У нас і справді велика кількість законопроектів. І ми домовилися: під час війни у нас немає влади й опозиції — всі працюємо на єдиний результат. І це видно по сесійній залі — виносяться тільки ті законопроекти, які на Погоджувальній раді зібрали спільну думку. Вони набирають по 300—320 голосів, і це свідчить про те, що ми як народні депутати усвідомлюємо, перед яким великим викликом опинилися. У цьому випадку пріоритетність за тими ініціативами, яких нагально потребує суспільство. Такі законопроекти ми піднімаємо, незважаючи на те, скільки вони лежали в шухляді, і рекомендуємо до ухвалення. А є законопроекти, які готуємо буквально з коліс. Але зауважу, що в нас усі законопроекти важливі — вони стосуються соціального захисту, біженців, військовослужбовців. Час ставить свої вимоги, а ми реагуємо — збираємося за графіком і поза графіком, також в онлайн-форматі, але працюємо над тим, щоби вчасно винести в сесійну залу законопроекти, на які чекає українське суспільство.

— Очевидно, що законодавство, яке стосується прав ветеранів, потребуватиме суттєвих змін. Чи готова країна до зростання виплат цій категорії громадян? Чи відчуваєте підтримку уряду?

— Ми свідомі того, що наше завдання — обстоювати інтереси ветеранів та їхніх родин. Це святе. Це така гостра тема — держава зобов’язана брати на себе таку відповідальність. Звісно, кошти на цю сферу збільшуватимуться. Уряд і справді не завжди йде нам назустріч. Коли в засіданні комітету беруть участь працівники Мінфіну, вони обстоюють свою сторону і завжди кажуть, що немає грошей. Наша позиція полягає в тому, що коли йдеться про ветеранів і людей, які ціною власного життя і ціною життя своїх побратимів боронять наш спокій, то Мінфін змушений шукати кошти. Це їхнє завдання — заробляти ці гроші. Створювати необхідні умови для зростання економіки. Це не обговорюється. І в більшості випадків ми знаходимо спільну думку.

Ми знаємо, що коли родина втрачає свого захисника, нараховуються виплати в розмірі 15 мільйонів гривень. Поки що це зобов’язання держава виконує. Але маємо проблеми з лікуванням військовослужбовців і з компенсацією за поранення або часткову втрату здоров’я. Коли надходять звернення, ми обстоюємо те, щоби реально ці гроші надходили. Докладаємо всіх зусиль для того, щоб наші військовослужбовці, які дістали поранення на фронті, могли лікуватися за кордоном. Це і протезування, і подальша соціалізація. Проблеми дуже складні. Але ми усвідомлюємо, що війна одно-значно закінчиться Перемогою України. І після того буде другий етап. Етап відбудови і відновлення громадян і населення.

— Звернення громадян — це такий собі пульс країни. З чим звертаються до народних депутатів під час війни?

— У перші дні війни була дуже велика кількість звернень від людей, які не могли зареєструватися в системі «Дія». Вона постійно зависала, бо технічно не витримувала таких навантажень. Але поступово процес налагодився. Тепер звертаються з приводу того, що не всім громадянам виплачують допомогу, призначену для внутрішньо переселених осіб. Але кошти вже надійшли в Мінсоцполітики і днями повідомили, що їх уже скерували на місця. Усі питання намагаємося вирішувати в робочому порядку і не заводити бюрократизм. Намагаємося сконтактувати заявника і конкретного виконавця і в такий спосіб допомагати людям.

Водночас маємо велику кількість людей, які звертаються з пропозиціями, як удосконалити роботу державної машини. Багато тих, хто нині на заслуженому відпочинку, але мають досвід державотворення або державного управління, озвучують свої пропозиції. І це дуже приємна зміна — раніше такого не було. Люди почали менше скаржитися. Це свідчить про те, що війна змістила акценти. Мені видається, що громадянське суспільство стає добрішим і більшість проблем розв’язується на місцях.
— Дякую за розмову!