Київський митець Олександр Мельник, відомий в Україні та за її межами своїми історичними полотнами «Батуринське розп’яття», «Дзвонар», «Спломенілий цвіт», «Змієборець», «Діяння Андрія Боголюбського на Русі», низку своїх робіт присвятив московсько-українській війні. Картину «Неопалима» малював під гуркіт артилерії і свист крилатих ракет, що били по Києву.
«Бахкає, вікна дзвенять, а я малюю, — каже пан Олександр. — Ще до війни задумав намалювати українських мадонн». Під важкі роздуми й біль за співвітчизників, що гинуть від рашистів, написав «Неопалиму» —символ нескореної України.
«Туреччина і Польща відмовились від імперських зазіхань на Україну, процвітають, стали нашими друзями. Російська імперія, СРСР чи російська федерація ніколи не зможе жити в мирі з сусідніми народами, поки не вилікується від хворобливого марення бути імперією, не повернеться у свої «ісконні» землі» в межах московського улусу Золотої Орди, не відмовиться від вкраденого абсолютно незаконно, необгрунтовано присвоєного Петром І у 1721 році імені росія, повернувши своє справжнє, автентичне ім’я — Московія», — каже Олександр Мельник. І додає: «Історія учить — імперія обов’язково мусить розвалитися. Шкода, що ціною стількох наших жертв».
Всі його історичні полотна, створені в останні роки, це продовження теми московсько-українського «братерства».
«Ще від зародку свого, коли ті землі називалися Заліссям, у сусідів уже буяла люта ненависть до Києва. 1169 року, коли Москва ще тільки з’явилась на світ і була якимось там погостом, володимиро-суздальський князь, син засновника Москви Юрія Довгорукого і дочки половецького хана, Андрій Боголюбський для нападу на Київ організував збірну орду своїх родичів половців і одинадцяти північних князів, що теж були нащадками або свояками половецьких ханів, — каже митець. — Захопивши Київ, Андрій, вперше в історії міжусобних воєн на Русі, віддав місто на нещадне грабування не лише житлових кварталів, а й церков та монастирів. Ним із вишгородського храму Бориса і Гліба була викрадена і перевезена у Володимир на Клязьмі ікона Богородиці, що й досі є найбільшою святинею Московії — Владімірская Богородіца. І цей злодій, гвалтівник Києва канонізований російською церквою. Яка церква, такі й святі! Якими були, такими і залишилися».
Художник своїми творами намагається протистояти московському варварству.
«Скільки з тих пір і аж до наших днів від тих нелюдів на наших землях страшних руйнувань, грабувань, ґвалтувань, масових убивств, голодоморів...» — продовжує розмірковувати майстер. — Мені здається, у цій черговій страхітливій війні росії на остаточне знищення України є і наш, і людства останній шанс нарешті зупинити цю смертоносну чуму. Лише коли ця воістину імперія зла буде знищена, розпадеться на десяток, а то й більше нормальних демократичних країн, лише тоді ми разом з усіма навколишніми народами зможемо спокійно розбудовувати свої держави, позбувшись постійного страху бути знищеними».
Спломенілий цвіт. 2015. Полотно, акрил. 24х148.
Діяння Андрія Боголюбського на Русі. 2011. Полотно, акрил. 202х170.
.jpg)
Неопалима. 2022. Полотно, акрил. 122х94.
Фото надано Олександром МЕЛЬНИКОМ.
