Чи надавати такий статус — вирішуватимуть держави — члени Євросоюзу. Для цього потрібна одностайна згода усіх 27 урядів, причому на обох рівнях: Ради ЄС (міністри) та Європейської Ради (голови держав та урядів).

Вважаю, що Україна заслуговує бути членом Європейської родини, адже саме вона сьогодні захищає європейські цінності, обстоює наявний світопорядок та протистоїть рашистській орді.

Відповідаючи на запитання — чому росія здійснила військову агресію проти суверенної держави Україна, — доцільно розглянути історію взаємовідносин нашої країни та росії в контексті стану політичного та економічного розвитку світу.

У рамках прийнятої системи цінностей сформувалася цивілізаційна ідеологія, яка створює і підтримує уявлення про найефективнішу форму влади, методи боротьби за владу, форми реалізації прагнення до влади. Відмінною ознакою будь-якої цивілізації є саме домінуюча ідеологія — комплекс ідей і цінностей, які є загальнозначущими, і в цьому питанні Україна та росія значно різняться.

Для всіх православних народів історично важливим періодом стало XIII ст., коли в результаті західної і східної експансії відбувся розподіл староруських земель. Північно-східні землі потрапили під вплив Золотої орди, західні й південно-західні (Київ, Мінськ та ін.) розвивалися у складі Литовської, а потім Польсько-Литовської держави.

У Росії ніколи не відмовляться від зазіхань на Київську спадщину. Без Давньоруської держави зі столицею у Києві, що існувала до XIII ст., не має історичного фундаменту московська імперія і без якого вона впаде.

Всі російські постулати — рання державність, писемність, православ’я, слов’янство, культурна ідентичність і навіть назва країни — запозичені з давньої Русі. Як наголошує В. Пекарь, росія прагне приватизувати історію, героїв та слова: без них вона лише пізній нащадок орди.

Московське князівство на початку свого існування було частиною Владимиро-Суздальського князівства, яке сформувалося у XII—XIII ст., з 1328 року московські князі отримали від правителя Золотої орди ярлик на титул — Великий князь Владимирський. Тоді ж Москва стає центром збору данини на користь хана. До 1480-го її землі перебували під безпосередньою владою орди.

З кінця XV ст. до 1547 року — це Велике князівство Московське, 1547—1721 рр. — Московське царство, з 1721-го Російська імперія (Петро І, який з царя також перетворився на імператора, взяв за назву своєї держави елінізований термін «росія», намагаючись перебрати у Київської Русі з її назвою і багату історію, і родовід, і славу). Московити, скориставшись дестабілізацією та розпадом Золотої орди, 1480-го утвердили свою незалежність (початок їхньої державності).

У цей час в московії завершується формування самодержавства, вищий рівень суспільної ієрархії становило боярство, нижчі рівні формувалися в рамках станів (общин одного рівня). Формується вищий рівень державної бюрократії — дворянство. Особливе місце займало православне духовенство, яке активно брало участь у політичних і економічних процесах і визначало духовне життя суспільства. Община виступала основним соціальним інститутом, що затверджував у суспільстві принципи зрівняння і колективізму. Демократична культура була живою, поновлюваною, але вона не розвивалася, залишалася ніби законсервованою на рівні низових общин. У середині XVI ст. сформувався Земський собор, але він не обмежував владу царя, не мав визначених законом прав, збирався в міру необхідності і був собором-радою.

Середньовічні парламенти Заходу спочатку також мали станово-корпоративний характер. Але вони мали правову основу для своєї діяльності, обмежували владу королів, члени парламенту обиралися. Поступово відбувалася заміна представництва корпоративних структур у парламенті громадянами. Одночасно трансформувалися економічні інститути: розпадалися селянські общини і цехи ремісників, створювалися індивідуальні господарства і підприємницькі структури.

На відміну від них, у московській державі в XVI ст. навпаки відбулося зміцнення централізованого управління. Товарно-грошові відносини були розвинені слабо. Відсутні демократичні механізми впливу суспільства на систему влади. Православ’я своїми основними постулатами стримувало суспільний і економічний прогрес, закликало до терпіння і, виступаючи за незмінність ідеалів, орієнтувало суспільство на дотримання одного з найважливіших догматів раннього християнства — соціальної рівності. Соборність підтримувала колективістську ментальність, стримувала особисті прагнення.

У 1654 р. у Переяславі відбулася Велика Рада, на якій було підписано угоду про об’єднання України з московією. Такий вибір українського козацтва багато в чому був пов’язаний з єдиною вірою та історичним корінням. До кінця XVII ст. російська імперія сформувалася у вигляді типової східної цивілізації.

У Радянському Союзі марксизм замінив релігію, однак звеличували його далеко не в первозданному вигляді. Більшовикам довелося неабияк попрацювати, щоб перетворити теорію в «істинно правильну наукову систему філософських, економічних і соціально-політичних поглядів». До цього доклали зусилля майже всі головні революціонери — Л. Троцький, Й. Сталін і, звичайно, В. Ленін.

Оригінальні, що мали вельми русофобський характер, висловлювання К. Маркса про росію тривалий час ретельно приховували та зовсім не друкували. Наприклад, у роботі «Викриття дипломатичної історії XVIII століття», яка так і не була завершена, теоретик писав: «московія була вихована і виросла в жахливій і брудній школі монгольського рабства. Вона посилилася тільки завдяки тому, що стала віртуозом в мистецтві рабства».

Росія представлялася К. Марксу зловісною державою, яка «укладає договори, щоб створювати приводи для завойовницьких війн, і веде війни, щоб отруювати атмосферу договорами». На його думку, вірити їй не можна, і вже тим паче почуватися в безпеці, доки вона існує.

На початку ХХІ ст. реконструкція суспільних інститутів у пострадянських країнах була спрямована на впровадження елементів західної цивілізації, що дозволило створити ринкову економіку і сформувати в них громадянське суспільство, але в кожній країні відповідно до свого бачення: тобто росія зробила вибір на користь авторитаризму, а Україна віддала перевагу демократичним принципам свого подальшого розвитку.

Перемога на президентських виборах в Україні В. Зеленського — це не лише перемога над популізмом, тенденцією, що захоплює світ. Люди, які голосували за нього, були також проти корупції, за європейські цінності, проти політики, яку визначали близькі до росії олігархи, а отже, вона є історично важливою.

Росія, у свою чергу, відмічаючи, що рівень життя в Україні вищий, та усвідомлюючи свою нікчемність щодо піклування про добробут людей, розпочала військову агресію проти суверенної держави.

З економічної точки зору — це спроба знищити конкурента, в тому рахунку, в аграрній сфері (зерно та соняшникова олія), у металургії, не допустити розвиток нафтогазового сектору (Юзівське родовище у Харківській області та сланцевий газ на сході країни) і саме тому агресор знищує вщент міста та села, сільськогосподарські угіддя, заводи та фабрики, а головне — людей.

Пишу цей допис, а в цей час горе «асвабодітєлі» грабують сільськогосподарське підприємство, де я, крім іншого, є директором, та виносять майно з мого особистого будинку. Декілька тижнів тому носії «руского міра» надягли мені на голову мішок та вивезли на кладовище, щоби вибрав собі могилу, або співпрацював з ними та надавав всіляку допомогу. Такі дії окупантів спонукали мене з сім’єю виїхати та залишити місце свого проживання. Щиро дякую тим країнам, що надають всіляку допомогу нашим Збройним Силам і біженцям з України, та сподіваюся на якнайшвидшу перемогу над агресором, а також на те, що позитивне голосування країн Європейського Союзу підтримає прагнення України долучитися до ЄС.

Олег СУПРУН, професор УІПА, доктор економічних наук, кореспондент газети «Голос України».