Андріївка — село Макарівської селищної громади Бучанського району Київської області.  

Половина села зруйнована. Все чоловіче населення віком до 50 років пройшло через допити. Когось відпустили, когось розстріляли одразу, а когось тримали в полоні. Офіційно загинули 22 місцеві жителі: чоловіки, жінки, діти. Після звільнення населеного пункту досі не вдалося встановити долю сорока семи односельців.

— На центральній вулиці села не залишилося жодного вцілілого будинку. А раніше тут мешкали майже тисяча жителів. Ворожі танки стояли у дворах, на городах — «гради». З одного боку дислокувалися чеченці, з другого — буряти. Місцеву школу — до війни тут навчалися 82 дитини, ще 20 були вихованцями дитячого садка — окупанти перетворили на штаб, підвали — на катівню. – На даху чергували снайпери, — розповідає директор школи пан Олександр. — Сюди привозили мешканців села на допити. Якщо хтось не подобався, тут же, на подвір’ї, розстрілювали.

Галина Степанівна роздає одяг від волонтерів.

Ми ходимо мовчазними класами: на стінах і шкільних дошках читаємо написи, котрі залишили загарбники.

В одному з класів другого поверху на зеленій дошці залишився останній напис, зроблений ще перед повномасштабною війною.

— Після визволення ми поприбирали весь непотріб, що його залишили нам непрохані гості, — додає директор, — готуємося до початку навчального року. Дуже шкода — наш дитячий садочок не вцілів. Дуже красивий був, а тепер... Правильно їх назвали ордою, орда і є!

63-річний Григорій біля свого зруйнованого будинку.

Поблизу залишків дитячого садочка зустріли жінку. Вона розповіла нам про садок, до якого ходила її онука.

У Андріївці більшість населення — пенсіонери з мінімальною пенсією. Поступово вони самотужки стали відновлювати свої будинки. Звісно, бракує грошей, будматеріалів. Місцеві скаржаться, що їм майже перестали привозити гуманітарку, а в магазині все надто дорого. Вони радіють навіть звичайному буханцю хліба.

69-літня пані Лідія цілує хліб. Для мешканців села, яке було окуповано рашистами, свіжоспечений хліб — символ життя.

Городи стоять здебільшого зарослі бур’янами. Через міни не наважилися їх обробляти. Що виросло біля будинку, тим і годуються. 

А ще — люди бояться прийдешньої зими.

Комусь пощастило: волонтери подарували вагончик під тимчасове житло.

Дівчинка катається на самокаті визволеною Андріївкою.

З 27 лютого через село транзитом пройшло понад 1000 одиниць ворожої техніки, вони обстрілювали всі будинки, боячись засідки. А вже 

2 березня населений пункт був захоплений ворогом. Він пронісся, як буревій, руйнуючи все на своєму шляху. На території ферми складували боєприпаси, звідти виїжджали «гради» на обстріл. Різали худобу собі на їжу…

Одне слово — орда!

 

Фото автора.