Колишній правоохоронець пішов з життя, щоб захистити свою родину від знущань окупантів. Рашисти викрали херсонського підполковника поліції у відставці Олега Худякова, аби «вмовити» його піти на співробітництво. Згоду на зраду витискали, як зазвичай, б’ючи по найболючішому – погрозами близьким.
Не маючи змоги оборонити їх інакше, і не бажаючи служити загарбникам, колишній заступник начальника управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції Херсонщини Олег Худяков прийняв страшне рішення – покінчив життя самогубством. Напевно, сподівався, що бодай після цього мучителі залишать дружину й доньку в спокої.
Звістка про трагедію долинула й на вільні землі. Начальник відділу комунікації ГУНП Херсонщини Тетяна Скуба повідомила про розпочате кримінальне провадження за статтею 115 Кримінального Кодексу України (самогубство). Та радше треба говорити про доведення до самогубства, за яким стоять цілком конкретні кати з рашистських затінків. Їх особи ще належить встановити, але поки це важко. Навіть дружина загиблого ще не в тому стані, аби давати свідчення.
І найстрашніше те, що ті катівні на Херсонщині безупинно перемелюють все нові й нові людські долі. Від початку окупації вже розслідують 408 кримінальних провадження за фактами викрадень людей окупантами. З них половину вони таки звільнили, але навіть кількаденне перебування під моральними й фізичними тортурами залишає болючі рубці і в душах, і на тілі. Причому гоїтися вони будуть довго – якщо загояться взагалі.
А потрапити на такий конвеєр знущань може будь-хто – не обов’язково бути поліцейським чи ветераном АТО-ООС. У тому ж Херсоні «на підвал» потрапив, з-поміж інших, і священик міського храму Богородиці Сергій Чудинович. Протоієрея викрали просто з церкви, аби отримати від нього підписку про співробітництво («Голос України» про цей злочин вже писав). Батька чотирьох дітей для цього били, роздягали й погрожували зґвалтувати гумовим кийком. А найм’якше формулювання для того, аби прихилити бранця до «руського миру», було таким: «Нас ніщо не стримує. Ми зараз тебе будемо роздирати на шматки».
Під тортурами священик підписку дав, після чого з ризиком для життя евакуювався з Херсонщини. Але знайомство з «асвабадітєлямі» отцю Сергію також дарма не минулося. В нього тепер викликають справжній жах навіть звуки російської мови. «Я дуже гостро на це реагую, аж задихатися починаю, – щиро зізнається Сергій Чудинович журналістам. – І я втомлююся сильно. Я не можу довго щось робити, в мене голова не працює. Я не відновився, в мене все валиться з рук. Мені нема де жити, мені нема за що жити, мені нема де роботу свою робити».
Упродовж перших тижнів окупації прості херсонці сподівалися, що зайди з автоматами їх не зачіпатимуть – адже вони поза політикою і не військові. Та лише згодом второпали, що окупантам то байдуже: потрапити в застінки можна лишень через те, що на вулиці «не сподобався» патрулю, або ж не мав при собі документів. Побиття, пограбування, зґвалтування – усе це стало жахливою буденщиною захопленого чужинцями краю. Тепер ті, хто в ньому залишився, і раді б його покинути, як це вчинили сотні тисяч їх земляків, але зась: свою здобич московська звірина уже не випускає зі своїх пазурів. Та власне, окупанти гірші за звірів – звичайний хижак заради розваги не вбиває, а двоногі хижаки роблять це залюбки. Самі не вб’ють, то зроблять життя таким нестерпним, що сам на себе руки накладеш. Як і сталося з підполковником у відставці Олегом Худяковим.
Херсон.
