Буквально напередодні Широкої війни відомий багатьом чернігівець Олександр Волощук відсвяткував свій 50-й день народження. У житті йому вдалося послужити в трьох арміях: радянській — призвали в 1990 році; білоруській — коли Союз розвалився і його частина опинилася у цих збройних силах; в українській армії — дослужив до кінця строку.
«Спочатку це був шок. Це просто в голові не вкладалося, як і в більшості людей, — каже про початок повномасштабного вторгнення рф Олександр і зізнається, що ніколи не був русофобом. — Більше того, в мене упродовж багатьох років у росії була стабільна робота, я навіть міг мати там родину…»
Олександр розмірковує: «Це не був обов’язок перед Батьківщиною. Це був обов’язок перед власною совістю. Якби я не пішов до військкомату, я перестав би поважати сам себе. Тому рішення було прийняте. Того дня було 22 чоловіки — всі прийшли добровільно, ніхто не за повісткою. І всі з єдиною метою — захистити рідне місто від ворога».
Олександр — фотомандрівник, письменник, журналіст. Він написав 11 книжок відвідав 60 країн, зокрема, багато й довго подорожував Росією з мандатом представника Чернігівського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка та газети «Сіверщина». Зі свого досвіду розповідає, що ще 15 років тому такої відвертої ненависті до українців у росії не було. За винятком далеких регіонів, наприклад, Мурманської області, Камчатки. Натомість українство жваво розвивалося у Приморському краї, в Хабаровському, дієва українська діаспора була в Краснодарському краї. Відвідував він і містечко Чернігівку.
Хоча російський шовінізм, за словами чоловіка, відчувався ще з початку 2000-х: «Великий російський шовінізм утокмачувався навіть дітям у школі. У спілкуванні з багатьма людьми різного віку чув упевненість у винятковості своєї нації. У мене багато знайомих серед російських священиків, які впевнені у винятковості російського православ’я. Це мені дуже не подобалося. Нелюбов до українців людям втокмачувалася зі ЗМІ, цілеспрямовано, впродовж десятиліть. Тепер маємо російський фашизм… Я думаю, що росія пішла шляхом гітлерівської Німеччини. І коли там зміниться влада, то й люди зміняться, не всі, не одразу, але зміняться».
Олександр брав участь у бойових діях у районі Новоселівки під самим Черніговом, не забуде 22 березня, коли до них наблизилася ворожа дрг.
«Весь березень був жахливим місяцем. Половину місяця я провів зі своїми побратимами в районі Новоселівки, потім — на Бобровиці. Увесь цей місяць летіло або на нас, або через нас на місто. Летіли міни, снаряди. За великим рахунком, кожного дня можна було загинути… Ми перебували на бойовому посту. Нас було чотири чоловіки. Їх — мінімум десять. Нам пощастило: відбилися без ушкоджень, жодної подряпини в нас не було. У них, як мінімум, один «двохсотий».
Про сучасне українське військо каже, що в бойових умовах все значно простіше, дієвіше і зрозуміліше: «Тут немає нічого зайвого, все ясно. І це мені в сучасній українській армії дуже подобається».
Війна внесла корективи в життя більшості, зокрема, і у творчість Олександра. Ще до вторгнення він почав писати книжку про виживання в сучасному світі. Але й нині, в армії, продовжує роботу над книгою.
«Кожного дня роблю записи. Війна додає матеріалу. Згодом подумаю про нову книгу про цю війну, — ділиться планами на майбутнє письменник-мандрівник. — Після перемоги хотів би повернутися до попереднього життя: мандрувати, писати книги, розповідати людям про світ. Я ще не був в Африці. Цікавить Марокко, Мавританія, Сенегал, Гамбія… В планах — піше проходження пустелі Гобі. Й хочу повернутися в Південну Америку. Там дуже цікаво й красиво».
Своє бачення, що таке війна, письменник описав в однойменному есе.
— «Що таке війна» — написав у вечір того дня, коли до нас у бліндаж на Новоселівці прилетіла міна, і двоє моїх побратимів загинуло, — розповідає воїн. — Розуміння війни приходить не тоді, коли над тобою літають снаряди, рвуться біля тебе, а коли бачиш загибель своїх побратимів. Тоді дійсно для тебе починається війна.
Олександр Волощук вважає, що Чернігів вистояв завдяки об’єднанню містян і мудрому керівництву. Каже, що настрій бойовий, всі готові відстоювати місто і область, якщо що: «Якби я не вірив у Перемогу, я б тут не був».
Чернігівська область.
Фото оперативного командування «Північ».
