"Якось поралась на городі, а сльози, відчай душать, що йде війна, наші хлопці під градами і смерчами боронять рідну землю, а я нічим не можу їм допомогти. Спершу пішла до Наталки Монастирської в ательє, допомагала при пошитті розгрузок. Шити я не можу, бо зір не той. Але хоч матерію розпорювала, готувала до пошиву, виконувала різноманітні доручення. Потім, злякавшись можливої окупації, відвезла дітей за кордон, сама ж повернулась, бо без України не можу жити. Відчуваю, що тут потрібна. Пекла кекси, пиріжки для наших воїнів, коли волонтери казали, що везтимуть вантаж. За один раз напікала до сотні штук. Нещодавно черешень нарвала, свіженьких огірків наквасила та передала. Хай хлопці поласують! Але ж пиріжками й черешнями рашистів з України не виженеш, потрібна серьйозніша допомога. У Черкасах на базарі побачила, як жінка ходить зі скринькою, кошти збирає. Вже, кажуть, 10 пар берців купила. Її всі там знають. А хіба я не можу? Хтось же повинен це робити у кожному селі та місті. Взяла скриньку і пішла селищем", - продовжує Оля.
Спершу вона пішла своєю вулицею, потім мікрорайоном. Люди кидали, хто скільки може. Переважно всі зголошувалися. Дехто й по 500 гривень і по 1 500 давав. Такі дякували волонтерці й казали, що всім серцем підтримують мужніх воїнів українського війська, уболівають, щоб живими повернулися додому.
На жаль, траплялися й інші. Здебільшого це були прихильники московської церкви. Вони казали, що на війну не дають, водночас не забували постійно навідуватися по гуманітарну допомогу до місцевих волонтерів. Але таких святих, на щастя, небагато.
"Буває, людина каже, що саме зараз у неї нема грошей. Тоді я заспокоюю, не страшно, іншим разом пожертвуєте. Адже я постійно ходитиму, доки не виженуть останнього рашиста з української землі! Хлопці там воюють, здоров'ям, життям ризикують, і ми не повинні стомлюватися. Пройду всіх, потім піду по другому колу", - настроєна по-бойовому Оля Радзівіл.
Зібрані кошти жінка передає у волонтерський центр "Від серця до серця", що діє в Катеринополі. За два дні їй з подругою Ольгою Тутихіною якось вдалося зібрати понад 18 тисяч, а це - 7 плитоносок або 5 пар тактичного взуття, або 30 рукавиць... Іншим разом їй допомагала в зборі Людмила Паниш. Загалом усі можуть долучатися. Є велика потреба в активістах-волонтерах, адже війна триває.
До волонтерства вже приєдналася й Олина 12-річна донька, що перебуває нині за кордоном. Нещодавно придбала шість балончиків захисту від комарів і переслала, щоб мама передала воїнам.
"На жаль, дехто вважає, що війна вже закінчилася, а для декого вона ще навіть не починалась. Це дуже згубні думки. Війна триває. Хлопці на передовій постійно потребують якось допомоги. І це страшно, коли нема чого їм передати. Тож ми повинні згуртуватися, мобілізувати усі свої сили, не розкисати, а допомагати нашим захисникам, що нині грудьми стоять за нас. Не час розслаблятися. Відпочиватимемо, коли виборемо Перемогу", - наголошує Ольга.
Тож вона щодня бере скриньку і йде між люди. У спеку, під дощем, інколи під кпинами. Йде, бо їй НЕ байдуже. Бо вірить у Перемогу і хоче своєю скромною, як вважає, допомогою хоч на мить швидше її наблизити.
Катеринопіль Черкаської області.
Фото автора.
