Серед 21-го елемента, якими згідно з наказом міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка від 6 липня 2022 року поповнився Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України, є й елемент "Бортництво Київської області".

Цю більш як тисячолітню традицію було подано на розгляд Експертній раді з НКС МКІП України її носіями - бортниками Іванківської ТГ, жителями сіл Шпилі, Рудня Шпилівська та Обуховичі Вишгородського району Київської області у науковому супроводі КЗ КОР "Вишгородський історико-культурний заповідник" за результатами реалізації Національного проекту "Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі".

До 2020 року вважалося, що осередків давнього промислу в Київській області не збереглося, хоча ще з княжих часів він був поширений на Київському Поліссі, як і в інших регіонах Поліського ареалу - Житомирщині, Рівненщині, Волині.

Багато людей в селах Полісся здавна і до ХІХ ст. займалися бортництвом - традиційним привласнювальним промислом. Ця справа була прибутковою, шанованою, а ще - небезпечною, адже борті розташовувалися високо на деревах, і щоб узяти мед, треба було мати неабияку вправність.

"Особливістю традиції Бортництва Київщини, зокрема, на Іванківщині, є відносно більше, порівняно з Житомирщиною та Рівненщиною, проявлення цієї традиції у формі колодного бджільництва, яке розвивалось поряд з класичним бортництвом. Такий варіант бортного промислу як колодне бджільництво передбачає розташування бортних колод на спеціальних підвищеннях, які називають "кроватями". Це пов'язано зі специфікою київських ландшафтів, для яких при переході від Полісся до лісостепової зони характерна перевага змішаних лісів та безлісих ділянок. Борті встановлюють на платформах на деревах або на землі подалі від господарських споруд", - зауважує директор Вишгородського історико-культурного заповідника, кандидат історичних наук, ініціатор подання номінації "Бортництво Київської області" Влада Литовченко.

Про бортництво згадував у своїх "Альбомах" етнограф французького походження Домінік П'єр де ля Фліз. За його даними, у середині ХІХ ст. у Київській губернії "багато хто займається бджолами, тримаючи вулики біля хат або встановлюючи їх на верхівках сосен у лісах". Він зобразив на своєму малюнку жителів сіл Варовичі та Максимовичі, які нині входять до Поліської ТГ, серед яких особливо виділив бортника.

За даними етнографів, у багатьох селах Київського Полісся аж до катастрофи на ЧАЕС основними типами вуликів залишалися борті і колоди. Бортництво активізувалося наприкінці 80-х років ХХ ст. - під час економічної кризи.

Нині бортники є у селах Шпилі, Рудня Шпилівська, Обуховичі Вишгородського району. Знання про прадавній промисел вони отримали від старшого покоління.

Бортництво може стати одним з об'єднавчих чинників для громади, тим паче, що у громаді поважають бортників і їхню справу, цікавляться розмаїтими традиціями бортництва. Тож внесення до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України елемента "Бортництво Київської області" - на часі, адже промисел потребує збереження, а отже - підтримки і популяризації, роботи, спрямованої як на зростання престижності праці бортника, так і на посилення економічної складової ремесла.

За словами міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, нові елементи Національного переліку нематеріальної культурної спадщини представляють всю Україну. "І це дуже важливо, оскільки свідчить про незламність української культури та її життєздатність попри всі намагання російського агресора знищити нашу ідентичність".

Тим часом Іванківська тергромада, де вдалося зберегти давню етнокультурну традицію, завдяки внесенню елемента "Бортництво Київської області" до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України отримала чудовий поштовх до розвитку, вважають усі причетні до цієї справи.

За матеріалами Вишгородського історико-культурного заповідника підготувала Марина КРИВДА.

Фото надано автором.