Автопортрет художника з дружиною.

Власне, весь цей рік є роком славного роду Новаківських, зокрема, тут збігається кілька круглих дат: 40-ліття від смерті Ярослава, старшого сина художника, та 100 років від народження молодшого сина Ждана-Олекси Новаківського.

Олекса Новаківський народився 2 березня 1872 р. у с. Слободо-Ободівка (нині Нова Ободівка Гайсинського району Вінницької області). Здобув початкову мистецьку освіту в Одесі, в майстерні художника Ф. Клименка (1889-1892), одночасно відвідував університет. За сприяння родини Бжозовських дістався до Краківської академії мистецтв, де впродовж 1892-1900 років навчався у видатних митців того часу: Я. Матейки, Вичуловського, Фалата. Після закінчення академії із золотою медаллю оселився в с. Могила (нині — м. Нова Гута) під Краковом, де створив низку цінних творів. На творче становлення Новаківського великий вплив мало коло української інтелігенції, що гуртувалося навкруг письменника Богдана Лепкого, — В. Стефаник, К. Студинський, К. Трильовський, М. Жук, М. Бойчук.

Олекса, ще в селі Могила, познайомився з Анною-Марією Польмовською, яка стала його дружиною і матір’ю двох синів — Ярослава і Ждана.

Ще раніше О. Новаківський познайомився з митрополитом А. Шептицьким, який запросив його переїхати до Львова, де при допомозі митрополита створено Українську академію мистецтв.

А. Шептицький також допоміг Новаківському придбати квартиру, а передовсім приміщення на вул. Міцкевича, де фактично створено осередок Українського таємного університету, що став кузнею виховання української молоді. Тут також відбувалися лекції з мистецтва, які провадив О. Новаківський (протягом 1924-1925 років він очолював в УТУ факультет мистецтва). Зі стін УТУ вийшли такі знамениті митці, як М. Мороз, С. Гординський, Л. Гец, Р. Сельський, С. Гебус-Барановська, Г. Смольський, Е. Козак, Я. Лукавецький, О. Плешкан та багато інших. А сам Новаківський оживив львівське культурне середовище своїми численними виставками та доповідями про значення та розвиток українського мистецтва. Твори Новаківського мали на виставках велику популярність. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті. Українське, як і польське, середовище сприймало митця дуже схвально, ним пишалися і Львів, і Краків.

Український таємний університет у Львові проіснував від 1921-го до 1925 року і залишив великий слід в історії не тільки українського мистецтва, а й цілої Європи.

Тепер у будинку на вулиці Міцкевича, де існував УТУ, діє художньо-меморіальний музей О. Новаківського. Історія музею бере початок у 1972 р. (знов кругла дата), коли за рішенням ЮНЕСКО культурна громадськість світу відзначала сторіччя Олекси Новаківського. Установу було відкрито стараннями синів художника, громадськості та влади.

Останніми роками видано альбом «Олекса Новаківський» (2012, упорядник Остап Лозинський). Переважно у альбомі репродуковані твори з музейних збірок та приватних колекцій. Ось парадокс: Олекса Новаківський визнаний у цілому світі, його твори є в музеях Львова, Києва, Івано-Франківська, Харкова, Винниці, Лодзі, Риму, у численних приватних колекціях в Україні й поза нею. І саме це... створює певні проблеми для упорядників, адже доводиться шукати твори митця в колекціях різних країн. До речі, коли згаданий альбом уже було здано до друку, в Україні з’явився невідомий досі вітчизняним мистецтвознавцям автопортрет художника із дружиною. Цю картину на аукціоні в Польщі придбав львівський колекціонер. Автопортрет, датований 1910-ми роками, ймовірно, сам художник подарував родині Кучинських із Кракова. Цю сенсаційну знахідку вмістили на актуальній виставці «Образ жінки у творчості Олекси Новаківського».

...Помер визначний живописець 29 серпня 1935 р. у Львові, поховано його в родинному гробівцю з високим хрестом чорного граніту, поле ч. 59 на Личаківському цвинтарі. Поряд із ним спочиває дружина Анна-Марія Новаківська (1892-1925). А згодом тут поховано їхніх синів Ярослава і Ждана-Олексу.

Старший син Ярослав Новаківський народився 1 січня 1920 року у Львові. Навчався він у I міській гімназії (1928-1938). Закінчив інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту (1938-1940 і 1946-1950). Працював у бюро «Облпроекту» (згодом львівський філіал інституту «Діпроміст»). Від 1957 року — член Спілки архітекторів УРСР, член правління львівської філії спілки у 1974-1982 рр. 1961-го очолив планувальну майстерню № 2 інституту. Депутат Львівської міської ради (1964-1973), обіймав посаду головного художника Львова (1964-1975). 1974 року отримав звання заслуженого архітектора УРСР. Ініціатор створення Державного історико-архітектурного заповідника у Львові, парку Шевченківський гай.

Працював над багатьма проектами забудов міст Західної України, а саме центрів Ужгорода, Рівного; приміських зон Львова, Ужгорода, Чернівців. Список його споруд та містобудівних проектів сягає понад 40 об’єктів. Багато містобудівних ідей Я. Новаківського залишились лише у формі проектів та доповідних записок. А майстерня Ярослава була свого роду школою для ряду молодих архітекторів. Серед працівників майстерні у різний час були архітектори Наталія Дзядик, Алла Петрова, Лариса Каменська, Олександра Кобат, Лариса Скорик, Олег Чамара, Наталія Сивенька, Володимир Сколоздра, Михайло Федик, Петро Крупа та ряд інших мистців.

У 1970-х роках було отримано замовлення на виготовлення генплану Львова, над проектами плану Ярослав працював сумлінно і дав фундаментальні фахові спостереження до цього проекту. Через передчасну смерть Новаківський не зміг його завершити, а опрацював лише у ранніх стадіях проектування. Однак в основу генплану лягла концепція поліцентричної системи центру міста, вперше обґрунтована Новаківським ще 1976 року, у проекті детально заплановано реконструкції Львова. Генплан було затверджено 1993-го.

Ярослав Новаківський помер у Львові 21 травня 1982 року. До 80-ліття з дня народження визначного архітектора у Художньо-меморіальному музеї ім. Олекси Новаківського експонувалась виставка робіт Ярослава. Основу експозиції становили матеріали з його особистого архіву.

Молодший син Новаківських Ждан-Олекса народився 1922 р. у Львові, де почав своє навчання, а після смерті батька перебував під постійною опікою митрополита Андрея Шептицького і протягом семи років мешкав у митрополичій палаті. У 1940 р. Ждан закінчив першу Львівську академічну гімназію, а в 1941 р. розпочав студії у Львівському медінституті. Після смерті Шептицького та окупації України більшовиками Ждан у 1945 році виїхав до Івано-Франківська, де закінчив медичні студії. Тут він одружився з дочкою греко-католицького священика Леонтією Чеховською. Скоро потрапив у підозру до КДБ і у 1950 р. з усією сім’єю був запроторений до Сибіру. Там йому довелося працювати на лісоповалі. Згодом став лікувати хворих. У 1960 р. йому разом з дружиною дозволили повернутися до Львова. Спочатку працював лікарем швидкої допомоги. Згодом — дільничним лікарем, далі — ординатором терапевтичного відділення 5-ї клінічної лікарні у Львові. В праці д-р Ждан відзначався високим професіоналізмом, що допомогло йому здобути авторитет і шану серед пацієнтів і лікарів.

Крім того, Ждан брав активну участь у спортивному житті України: з початку — як хокеїст і футболіст спортивного товариства «Україна», згодом — як активний член ради футбольного клубу «Карпати».

Д-р Ждан Новаківський помер 12 січня 1993 р. у Львові від інфаркту серця. Покійного з почестями поховали в родинному гробівцю — поле 59, де спочивають його батьки і брат Ярослав. Вічна їм усім заслужена пам’ять!

На репродукції: ювілейна срібна монета, випущена Нацбанком України (2012).