«Мов сарна з гаю промайнуть...» — писав Тарас Шевченко. Отак промайнули 20 років з того дня, коли я взяв участь у заснуванні Всеукраїнської федерації фрі-файту — національної версії універсального рукопашного бою.
Дуже скоро фрі-файт завоював загальне визнання. Уже 2006 року відбувся перший чемпіонат світу, згодом — Європи, а далі вони стали регулярними, так само як і чимало інших потужних міжнародних змагань. У багатьох містах і селищах України — великих і малих — існують осередки фрі-файту.
Дуже важливо, що паралельно з такою турнірною активністю наша федерація цілеспрямовано працює з молоддю. І закономірно, що ті хлопчики, які прийшли до нас, вже 2014 року стали на захист України.
Так, наша федерація зазнала гірких втрат, але цей героїчний приклад надихає нинішнє покоління фрі-файтівців. Загартовані мужнім спортом, зараз вони боронять рідну землю.
Давно точаться суперечки (гадаю, що безглузді) з приводу того, чим вимірювати масштаб патріотизму. Звичайно, можна день і ніч не вилазити з вишиванки. Та рука в цій вишиванці не мусить тремтіти від пляшки пива, вона мусить тріскатися від м’язів, стискаючи горлянку ворога.
У нашій федерації були великі плани до цього першого серйозного ювілею... Виженемо ворога й організуємо переможний турнір.
Фото надано автором.
