На знімку: Наталія Полянська.
Про роботу колективу відділення, про переживання і сльози радості говоримо із завідувачкою відділення, лікарем вищої категорії Наталією Полянською (на знімку).
- Наталіє Анатоліївно, пригадуєте, що пережили?
- Коли війна розпочалась, я була вдома. Про її початок мене повідомив чоловік - і вже о 7-й ранку була у відділенні. Спочатку дуже хвилювалася за персонал, за породіль і пацієнтів. Але взяла себе в залізний кулак, зібралася й передавала такий настрій підлеглим, адже на нас дивляться знервовані й перелякані жінки. Я, напевно, за все життя таких емоцій ще не переживала...
Того вечора, коли російські війська обстрілювали центр Малина, ми були в операційній. Довелося терміново оперувати. Потім у нас була одна жінка з сильною кровотечею, а в цей час знову лунала сирена й доносились сильні вибухи десь поруч... Не знаю чому, але ось ці два найважчі випадки збіглися саме з обстрілами Малина та околиць. Але ми вистояли, зробили все, що було потрібно, щоб врятувати життя наших пацієнток.
Коли Малин бомбили, у нас народжувалися дітки, а мої дівчата ночували у підвалі разом із мамами. 70 відсотків пологів припали саме на перші два тижні війни.
Прийняли рішення про облаштування пологового залу в підвальному приміщенні лікарні. Необхідне медустаткування та обладнання для проведення пологів та обстежень хворих ми туди спустили. Зокрема, встановили там спеціальний трансформер, на якому приймали пологи й надавали допомогу жінкам. Згодом облаштували ще одну, більшу кімнату. Там на 15 ліжках розташувались наші матусі, а також медперсонал...
- Хто з вами пліч-о-пліч з перших днів?
- Ми організували роботу таким чином, щоб була змога постійно надавати пацієнтам фахові консультації. Особисто я чергувала у відділенні тоді через день. Вдома я живу з 11 квітня... Постійно у відділенні були акушери-гінекологи - я і мої колеги Леся Руденко, Людмила Хомінець. Звісно, за потреби викликали й анестезіологів. Відважно й сумлінно трудилися також педіатри-неонатологи Анжела Мікутель, Леся Комаревич, Оксана Сичевська. Ефективно допомагали лікарі-інтерни - акушер-гінеколог Анастасія Єнько та педіатр Ірина Фльорко.
Декілька працівниць тимчасово виїхали з міста, щоб вивезти своїх діток у безпечні місця. Але вони вже повернулися й продовжують працювати. Загалом наш колектив складається з 28 працівників - усі вони працюють нині. У колектив повернулися навіть ті, які раніше працювали в нас за сумісництвом, на півставки - з Києва та з приватної клініки Малина. Всі колеги - досвідчені, згуртовані, професіонали своєї справи. За це я всім дуже вдячна.
- Були якісь особливі випадки, що запам'яталися?
- До нас народжувати діток приїздили не лише мами з нашої громади, а й з Київщини, де велися активні бойові дії.
А стосовно особливих випадків, то таких було два. Перший: до нас потрапила вагітна жінка з села Загальці Бородянського району. Вони разом із мамою втекли з-під обстрілів. Спочатку поїхали до Ворзеля, але там рашисти розбомбили пологове відділення; затим - у Радомишль, але там такого відділення немає. Аж тоді їх направили до нас. На другий день маму прооперували. З дитинкою - синочком Богданчиком - все добре.
А другий випадок - це 26-річна молода мама з-під Іванкова. За 10 днів до приїзду до Малина вона народила дитину в підвалі. Десять днів просиділа з немовлям там, а коли почула, що російські окупанти для втіх шукають собі місцевих жінок, разом із сестрою відважилася тікати. Сім кілометрів (!) жінки з малюком йшли пішки, а потім волонтери привезли її до нас. Жінка була втомлена, кульгала, мала стерті ноги. Ми її оглянули, надали першу допомогу. Тепер і з мамою, і з дитинкою все добре.
- В умовах війни партнерські пологи не забороняли?
- Зайві стресові ситуації породіллям зовсім непотрібні. Усі дітки з'явились на світ доношеними, мали нормальну вагу, належні фізіологічні дані. Щоб мінімізувати стрес, з першого дня війни дозволили партнерські пологи. І фактично 90 відсотків усіх наших пологів були з партнерами - чоловіком, мамою, сестрою чи навіть подругою.
- А як справи із забезпеченням усім необхідним, харчуванням?
- Весь необхідний набір препаратів і медикаментів маємо. Маємо й певний банк засобів гігієни для немовлят, який допомогли створити волонтери, деякі речі передали й по лінії ЮНІСЕФ: медичні інструменти, одяг для дітей, горщики для старших діток, дитяче харчування, жіночі набори для виживання у польових умовах. Ми також отримали пральні порошки, антисептики, ковдри для малюків. Можемо також забезпечувати підгузками та деякими дитячими ліками. Обладнання та необхідні інструменти маємо. Із харчуванням теж серйозних перебоїв не було: готували спочатку самі, дещо допомагали волонтери, та й їдальня лікарні постійно працює.
- Я так розумію, що ви вже повертаєтеся до звичного режиму роботи.
- Так, звісно. Життя ж триває. З 11 квітня ми відновили проведення планових гінекологічних операцій.
До речі, не переставала працювати і жіноча консультація поліклініки, де працює досвідчений лікар акушер-гінеколог Тамара Габор.
- Що побажаєте своїм пацієнткам і колегам у ці нелегкі часи?
- Народження дитини зазвичай є причиною радощів. Найцінніші прикраси, які ви коли-небудь матимете навколо шиї, - це руки вашої дитини. Не забувайте про це ніколи.
Своїм колегам - акушерам-гінекологам, неонатологам, акушеркам, медичним сестрам та санітаркам -щиросердно дякую за самовідданість, професіоналізм, згуртованість, взаємодопомогу. Бажаю всім нам мирного неба над головою, перемоги, здійснення планів і мрій.
Житомир.
Фото автора.
