Для дітей організовують рафтинг знаменитими південнобузькими порогами.
Змушені пересиджувати повітряні тривоги та вибухи в бомбосховищах, вони і забули, як то було раніше: друзі, нові знайомства та знання, спілкування, гарні місцини, море, ліс... Не у всіх дітей, а головне - у їхніх батьків є можливість виїхати в безпечні місцевості та за кордон. Тож змушені жити в постійній тривозі. Діти скоро дорослішають та емоційно виснажуються, батьки перебувають у розпачі через те, що не можуть забезпечити хоч якийсь перепочинок родині від війни.
Єдиний в області літній табір працює в Первомайському районі, на території мальовничого села Мигія. Він відкрився на базі "Зелена черепаха", а організатори назвали його "Туристична українська родина" - ТУР. Свого часу це був перший сучасний кемпінг на березі Південного Бугу біля мигійських порогів у самому серці Національного парку "Бузький Гард". Але якщо раніше він приймав любителів екстремального туризму та відпочинку подалі від цивілізації, то сьогодні виконує іншу функцію.
Організатори табору - українські туристи-волонтери - своєю головною місією вбачають повернення радісних емоцій тим, хто пережив пекло війни. Найперше - дітям-переселенцям, з родин військовослужбовців та з багатодітних. Діти відпочивають, тобто живуть, харчуються в таборі, беруть участь у різних програмах безплатно. Свій ресурс тут можуть також відновити батьки та опікуни дітей за символічну плату.
Мигія - край дивовижної природи: скелястих берегів, бузьких порогів, радонового озера, козацьких островів та унікальних рослин. Віднедавна це ще й туристична Мекка, де в мирний час відновлювали свій спортивний потенціал туристи-мандрівники та професійні спортсмени. Вони проводили водні змагання, підіймалися скелями та просто відпочивали. Тепер, у воєнний час, вирішили повертати до життя тих, хто пережив воєнні страхи. До команди запросили арт-терапевтів, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, майстрів слова, фахівців туристичної справи та водних стихій.
Наразі до табору щопонеділка вже всьоме заїжджають діти з батьками. Перебувають один тиждень. Загалом у таборі не більше сорока осіб, які розміщуються в сучасних наметах по 2-3 людини. Протягом усього заїзду на дітей очікує спортивно-розважальна програма з майстер-класами та арт-терапією, а головні і найзахоплюючі враження всі отримують під час спуску на рафтах по бузьких порогах. Про це йдеться на https://thegard.city
Один з ініціаторів та засновників табору Олексій Олейнік (він же "дядя Льоша") розповідає: "Ми волонтери з Києва, Харкова, Білої Церкви, інших міст країни. Всі - туристи. Кемпінг "Зелена черепаха" приймає туристів у мирному житті, і у людей є все необхідне для відпочинку. З початку війни вирішили надавати послуги тим, кому дуже важливо відпочити, перезавантажитися. Особливо це стосується дітей, мам, бабусь. Особливо для тих, на кого війна дуже вплинула. Ми зібрали команду, нині нас шестеро, а взагалі у нас команда понад двадцять осіб. Кожен тиждень змінюється команда, приїжджають нові волонтери: інструктори, кухарі, арт-терапевти. Всі працюють з душею, яку віддають дітям війни. І ми бачимо гарні результати".
У дітлахів з Лисичанська, Краматорська, Миколаєва, Харкова, Херсона радісно світяться оченята. В таборі катаються на рафтах та байдарках, лазять по скелях, живуть у наметах, малюють, плетуть браслети, займаються спортом, дивляться по вечорах "Катрусин кінозал", танцюють на дискотеках, спілкуються просто неба біля вогнища. Що може бути кращим за таке корисне і якісне дозвілля? Тим більше для дітей, які пережили страхіття війни.
Звісно, виникає питання, яким коштом можна було організувати табір, адже слід передбачити і безпечні умови перебування, і медичну допомогу, і організацію дозвілля та харчування, побутові зручності. Олексій каже, що спочатку кинув клич всім, хто хоче допомогти, кому цікаво. Хтось передав гроші, хтось привіз спальник, хтось намет чи човен. Тож зробили табір спільнокоштом.
А згодом помітили, що є чимало людей, які готові допомагати табору і пропонують свої послуги. "Спочатку я відмовлявся, - зізнається Олексій Олейнік, - не звик клянчити. Але бачу, що ображаю тих людей, тому ми прийняли рішення, що беремо будь-яку допомогу та будь від кого. Ось, наприклад, нам привезли м'ясо, і у нас буде майстер-клас з виготовлення пельменів. Хтось привіз яблука, хтось - цибулю, молочну продукцію тощо. Ми не відмовляємося. Адже в пріоритеті - домашнє харчування з якісних продуктів".
Творчі люди, справжні ентузіасти, діти та дорослі в таборі креативлять. Так, вигадали створити власний логотип, символ ТУРу. Спочатку це був просто контур України. А потім чисту середину почали замальовувати залишаючи жовто-сині сліди від долоньок всіх, хто відпочивав у таборі. Кожної п'ятниці зміна завершується тим, що всі залишають на згадку свої сліди від долоньок. До кінця літа мапа буде повністю заповнена. А в маленьких колах на мапі буде інформація про спонсорів табору та волонтерів, які допомагають.
Ідей ще багато. Аби їм не завадили здійснитися.
Днями до "Зеленої черепахи" завітали гості. Керівники Первомайської військової адміністрації, територіальної громади, поліції, ДСНС, інші чиновники. Виявилося, що їм слід було терміново перевірити, чи готовий табір до евакуації дітей та чи є в ньому бомбосховища. Це вже після того, як відбулася сьома зміна в таборі! Очільник ТУРу Олексій продемонстрував наявний евакуаційний транспорт та пояснив, що сусідній Мигіївський сільськогосподарський коледж готовий прийняти у свої підвали під час загрози всіх дітей та дорослих. Комісія поїхала, згодом викликавши до адміністрації Олексія.
Він ділиться від свого перебування "на килимі" в установі: "Враження неоднозначні. Начебто і почув вислови про важливість та необхідність справи, якою займаюся. Водночас збентежили причіпки. Мовляв, ми порушуємо пункт 17 розпорядження голови Миколаївської обласної військової адміністрації про створення безпечних умов перебування дітей".
Розпач Олексія можна зрозуміти. Люди власним коштом насправді роблять добру благородну справу в умовах війни. Не отримуючи від держави нічого, окрім докорів.
Так, Миколаївщина насправді прифронтова зона. Але від лінії розмежування Мигія розташована на відстані майже 200 кілометрів. Тут абсолютно спокійно. Звісно, слід подбати про безпеку, але не "передбати".
Якщо табір закриють, як я поясню своїй племінниці - 13-річній Дар'ї - чому не може здійснитися її мрія відпочити з ровесниками? Дівчинка, яка перші місяці війни буквально не виходила з бомбосховища, а тепер живе в миколаївському селі, просто мріє про такий відпочинок. Що відповісти батькам та дітям, які вишукалися в чергу до "Зеленої черепахи"? Що бюрократичні перепони стали на заваді єдиному шансу оздоровитися та відпочити? Дивно це все.
Сама не один раз бувала в Мигії та сплавлялася рафтом. Враження неймовірні. Може, хоча б заради таких вражень, слід надати дітям можливість радіти навіть під час війни. Справа за чиновниками. А дорослі та діти ТУРу запрошують до себе Віталія Кіма. Щоб і умови проживання показати, і на човнах Південним Бугом сплавитися. Вони дуже розраховують на його підтримку.
Символ табору - долоньки патріотичних кольорів.
Результатами занять з арт-терапії задоволені всі.
Фото з відкритих джерел.
