Широкомасштабне вторгнення російських військ змінило плани кожного українця, де б він не перебував. Про те, якими були ці чотири місяці для Михайлівської сільської громади, що розташована на березі Дніпра на півночі Запорізької області, розповіла Алла Король, голова громади.

Про перші дні

Особисто для неї четвер, 24 лютого, мав бути передоднем дня народження. І всі думки до того, як рано-вранці вона почула «Почалося!», крутилися навколо підготовки до власного свята, вибору частування для гостей та сукні для себе.

А з цього «Почалося!» головними стали питання безпеки, організації та підтримки жителів громади, переселенців і захисників.

— З перших днів у сільській раді розробили план евакуації на випадок захоплення території ворогом. Документи, архіви та інші важливі речі перевезли в надійне місце. Всією командою допомагали Територіальній обороні, яка базувалася у нас в громаді. Разом із ними будували блокпости, укріплення. Закривали території, які були легкодоступні для прориву. Ми не спеціалісти, і для нас це було складно. Якщо порівняти те, що ми знаємо зараз, з тим, які ми були на початку вторгнення, то всі наші дії видаються такими дитячими. Ми думали: якщо ми покладемо шини на дорозі, то до нас ніхто не прийде, — розповідає Алла Король. — Ми приходили на роботу — обіймалися, ввечері йшли додому — обіймалися.

Про допомогу пологовому будинку в Запоріжжі

Крім того, громада взяла на себе забезпечення молоком пологового будинку №3 у Запоріжжі, постачальник якого перестав привозити його в заклад. В один з таких днів голові громади зателефонував волонтер із Запоріжжя. Він розповів, що в половому будинку не вистачає молока для породіль та малят, і спитав, чи не могли б жителі Михайлівської громади допомогти?

— У лютому-березні корови переважно в запуску, тому молока могло бути менше в громаді. Але після того, як ми дали оголошення у соцмережах, люди почали його нести. Так ми назбирали перші 20 літрів, які передали пологовому. Перші два місяці возили тричі на тиждень по 20 літрів, а зараз потреба зменшилася, і вже возимо молоко раз на тиждень. Крім того, ми передавали мамам і малюкам засоби гігієни, дитяче харчування та інші необхідні речі, що надходили в громаду як гуманітарна допомога, — каже сільський голова.

Про переселенців та прихистки

ОТГ стала прихистком для 625 переселенців з Гуляйпільської та Оріхівської громад, з Маріуполя та Мелітополя, а також Запоріжжя. Багато жителів обласного центру переїхали на свої дачі, які знаходяться у садових товариствах на території громади.

— Наша сільська громада об’єднала 15 населених пунктів, у яких проживають майже 6500 мешканців. Хтось виїхав, але більшість залишилася. 
Пишаюся, що практично всі робітники сільської ради і 20 із 22 наших депутатів залишилися і продовжують працювати. Зникли політичні суперечки. Проводимо сесії та приймаємо зважені рішення, — розповідає Алла Миколаївна.

Не відмовляються і від допомоги. Навпаки, намагаються знаходити благодійні фонди та програми, які допомагають речами, продуктами харчування та будівельними матеріалами.
Інфраструктура громади уникла суттєвих руйнувань, хоча були «прильоти», і ворожі ракети зруйнували дитячий оздоровчий табір у селі Вільноандріївка, в приватних будинках повилітали вікна. Для відновлення вже отримали плівку та вологостійку фанеру від Благодійного фонду «Посмішка ЮА».

— У пригоді стала допомога від «U-LEAD з Європою». Від них ми отримали комплекти речей для облаштування прихистків для переселенців, а також генератори, автономний ліхтар, ємності для води та інші речі. Крім того, разом із обладнанням надійшов запас консервів, — каже голова громади.

Залучену допомогу (речі та продукти) розподіляють серед переселенців та жителів громади, які опинилися у складних життєвих умовах: пенсіонери, багатодітні сім’ї та інші категорії.

Люди, які приїхали в громаду, допомагають з благоустроєм та займаються волонтерством. Для тих, хто шукає роботу, є можливість працевлаштуватися на аграрних підприємствах.

Посівна і бюджети

Незважаючи на те, що в перші дні поля було заміновано, посівна почалася вчасно. Коли зрозуміли, що ворог не прийде, територію розмінували, і аграрії змогли працювати. Були перебої з пальним, але й цю проблему вдалося вирішити.

— Від продовольчої сільськогосподарської організації ООН «ФАО» отримали 30 тонн посадкової картоплі та посадкове насіння овочевих культур. Весь посадковий матеріал отримали мешканці громади безплатно. Картопля і овочі зійшли дружно. На осінь будемо з врожаєм. Це наш внесок у Перемогу України, — зазначає Алла Король.
Бюджет громади через війну просів. Виконання — на рівні 86%. Але голова громади каже, що всі соціальні виплати та зарплати, хто працює, отримують вчасно.

Про особисте

Алла Миколаївна розповідає, що найважче було усвідомити, що це все відбувається насправді.

— Мої батьки пережили Другу світову війну. І мама завжди казала: «Доця, не доведи Господь дізнатися, що таке війна». Я виросла у великій родині. Мої батьки були депортовані в 1949 році з Чернівців до Запоріжжя. Тож добре розумію, чим може бути окупація.

А ще каже, що дивувало, коли деякі люди дзвонили до сільради і питали: «А голова на місці?»

— Зізнаюся, в перші дні було дуже складно емоційно. Але я по характеру боєць. І думки не було поїхати звідси. В нас був розроблений план на випадок, якщо, не дай Бог, буде тимчасова окупація. Ми обговорили, які кроки маємо зробити. Куди будемо евакуювати нашу сільську раду в разі потреби. Хто залишиться тут. Як ми надаватимемо соціальні послуги людям, котрі залишаться на території громади. Не уявляю, як би  могла все залишити і поїхати. Я втомилася дуже фізично, і так хочеться відпочити. Але наразі це складно зробити, щоб відключитися і не контролювати, що відбувається в громаді, — сказала Алла Миколаївна. І додала: 

— У нас в громаді дуже багато віруючих людей. Віримо в Бога і Збройні Сили України. Працюємо на Перемогу.