Андрій КЛОЧКО, фракція «Слуга народу», голова Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування:
— 16 липня — ще одна державо-творча дата, яка цього року сприймається по-особливому гостро. Тридцять два роки тому, виражаючи волю та споконвічну мрію українського народу, народні депутати проголосували Декларацію про державний суверенітет України. Ми бачимо: реальна, фізична імплементація цього документа продовжується і сьогодні. Бо українці хочуть сіяти і вирощувати хліб, а не вмирати від голодоморів. Будувати красиві міста, а не тюрми народів, творити майбутнє своїх дітей, а не бути рабами диктаторів сьогодення. Ми хочемо розмовляти своєю рідною мовою, а не мовою страху та ворожості, жити у мирі та взаємоповазі з усіма цивілізованими народами, а не бути ще одним поневоленим народом імперії зла.
З початком відкритої збройної агресії рф Україна щоденно втрачає життя своїх захисників та мирних громадян, кожне з яких є безцінним. За час війни вбито сотні українських дітей, тисячі скалічено, а понад 200 тисяч — вивезено на територію держави-агресора. Трагедії Бучі, Ірпеня, Маріуполя та багатьох інших українських міст і сіл сколихнули весь цивілізований світ. Це та величезна ціна, яку ми платимо за право бути самостійною, суверенною державою, за право самим визначати свою долю та жити мирним, повноцінним життям. За право бути українцями та, зрештою, за право просто бути. Пам’ятаймо про це... Слава Україні! Героям Слава!
Іван КРУЛЬКО, заступник голови партії «Батьківщина», перший заступник голови Комітету з питань бюджету:
— 16 липня 1990 року — доленосний день для самостійної України, який багато хто не-заслужено забував у мирні часи. У цей день 355 народних депутатів Верховної Ради УРСР (!) проголосували «ЗА» Декларацію про державний суверенітет України, сказавши «ТАК» відновленню Української держави і забивши цвях у домовину радянської імперії. Це було великою перемогою українських патріотів і передвісником майбутнього відновлення незалежності України. Воля українців до створення незалежної і суверенної держави до сьогодні не дає спокою кремлівській владі, яка веде проти України жахливу за своєю суттю і методами війну, щоб досягти однієї мети — зруйнувати Українську державу і відновити імперію.
По суті Декларація була програмою виходу України з-під влади Москви. У документі йшлося про економічну, політичну, територіальну, культурну, дипломатичну самостійність України, про право українського народу на самовизначеність, право на власні Збройні Сили. Тодішня комуністична більшість намагалась відтягти прийняття документа і наполягала на вбивчих правках. Зокрема, на формуванні спільних збройних сил з рф, укладанні нового союзного договору... Але під тиском Народного Руху, щоденних багатотисячних мітингів під Верховною Радою і «параду суверенітетів» у Литві, Латвії, інших республіках комуністи змушені були відступити. Ухвалення цього історичного документа стало основою для прийняття парламентом 24 серпня 1991го «Акта проголошення незалежності України», всеукраїнського референдуму та інших перших державотворчих кроків незалежної України.
Сьогодні, як і 32 роки тому, українці знову і знову кажуть рф: нам не по дорозі! Союзу не буде! Ми ніколи не відступимось і не повернемося у «совєцьке» ярмо, у країну вбивць, злочинців і ґвалтівників! Україна є і буде незалежною і самостійною державою! Ми обов’язково переможемо, відновимо цілісність нашої держави, повернемо людей і окуповані території! Бо правда на нашому боці і її мужньо обстоюють Збройні Сили України! Слава Україні! Слава Героям України!
Кіра РУДИК, голова партії «Голос»:
— Російська війна проти України — це остання відчайдушна спроба кремля поневолити Україну, зробити нас частиною «русского міра», позбавити права самостійно визначати наше майбутнє та будувати власне життя. Російська агресія — спроба позбавити нас суверенітету, права самостійно визначати, хто ми і куди хочемо рухатися.
Ми бачимо себе вільною країною, частиною європейського та євроатлантичного світу. Ми бачимо себе країною без корупції, без диктатури, країною верховенства права та свободи. Усі ці цінності чужі нашим ворогам. І саме таку країну мріяли будувати ті, хто в спекотне літо 1990 року вимагав від Верховної Ради УРСР проголосувати Декларацію про державний суверенітет України. І в понеділок, 16 липня 1990 року, о 10:07 355 депутатів голосами «ЗА» зробили величезний крок до української незалежності.
Після голосування великий Левко Лук’яненко, вийшовши на площу перед Верховною Радою, промовив історичні слова: «Ця Декларація — це програма виходу України з-під влади москви. Від нас із вами залежить, чи стане вона практичною програмою будівництва незалежної України!».
Ми вже знаємо, що за рік, у 1991-му, Україна стане незалежною. Ми знаємо, що буде ще багато спроб повернути Україну на радянсько-імперські рейки. Але мрія про незалежність і суверенітет буде надихати нас на боротьбу з московською імперією. Слова Лук’яненка стали пророчими: з Декларації про державний суверенітет почався наш шлях геть від москви. Почався 16 липня 1990 року. І ми пройдемо цей шлях до Перемоги!
Олег КУЛІНІЧ, голова депутатської групи «Довіра»:
— 32 роки тому Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, що й досі, через три десятиліття, залишається одним із ключових етапів як українського парламентаризму, так і загалом нашого державотворення.
Поняття державного суверенітету зі своїми нюансами трактувалося багатьма філософами і політологами. Але в Декларації це визначено як «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади в межах території, а також незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». І просто зараз ми бачимо, як ворожа держава намагається перекреслити це визначення, використовуючи аж ніяк не юридичні і філософські трактування, а крилаті ракети, артилерійські снаряди, авіабомбардування, обстріли мирних українських міст і сіл з усіх видів озброєнь, в тому числі із заборонених міжнародними конвенціями.
Так само рф не бачить Україну самостійним суб’єктом зовнішньої політики, бо саме наш європейський і євроатлантичний вектор розвитку став одним із приводів
цієї загарбницької війни. Та, на щастя, рівень нашої самостійності і незалежності визначаємо ми самі, а не російський диктатор і його режим. Це визначає сам героїчний український народ, який єдиним фронтом став на оборону держави.
Пам’ятаймо цей історичний момент, який мав місце 32 роки тому, але не забуваймо головного: виборювання нашого суверенітету відбувається просто зараз на передовій і дається це дуже високою ціною людських життів. На жаль, проголосити суверенітет у стінах парламенту і відвойовувати його на полі бою — завдання різного рівня складності. Але ми впевнені, що нашим Збройним Силам це до снаги, бо за їх спинами вся країна і весь український народ!
Тож зі святом, дорогі українці! Сил вам, мужності, терпіння і віри в Перемогу, яка обов’язково настане!
Тарас БАТЕНКО, співголова депутатської групи «За майбутнє»:
— 16 липня — це умовний переддень прийняття Акта про проголошення державної незалежності. Без 16 липня не було б і 24 серпня. Декларація — це ще не була реальна незалежність. Це була проба пера тодішньою опозицією і номенклатурною комуністичною більшістю — наскільки Україна може далеко піти у своєму волевиявленні.
90-й рік — це фактично був підготовчий етап. Це світанок самої незалежності, коли сходило українське сонце. Тому що суспільство, якщо і було готове, то, очевидно, перші особи країни аж ніяк не були готові до реального оголошення незалежності. І в умовах тодішнього Радянського Союзу було нереально важко оголосити незалежність. Згадайте, що відбувалося в Литві і країнах Балтії. Рухи придушувалися в достатньо жорсткий спосіб адміністративною машиною Радянського Союзу.
Для переважної більшості людей 16 липня, можливо, не є якоюсь особливою датою. Для більшості українців особливою датою є 24 серпня. Для мене як для політика та історика 16 липня 1990 року — це один з етапів. Як, приміром, ланцюг єдності і День Злуки 22 січня. Цей день продемонстрував об’єднання Сходу, Заходу і Центру України. Одним з етапів було й обрання першого демократичного скликання Верховної Ради. 16 липня ми не отримали незалежність, але показали союзному центру — москві, що Україна має намір проголосити реальну незалежність! І це сталося шляхом нашої боротьби і збігу геополітичних обставин.
Віктор БОНДАР, співголова депутатської групи «За майбутнє»:
16 липня 2022 року Україна відзначає 32-гу річницю проголошення Декларації про державний суверенітет України, в основі якого за-кладено право української нації на самовизначення. Декларацією про державний суверенітет було визначено основні політичні, економічні, соціальні засади державотворення, задекларовано демократичний устрій та дотримання прав і свобод громадян, верховенство права. Ухвалення цього надважливого документа стало першим кроком до утвердження незалежності Української держави та засвідчило споконвічне прагнення українців бути господарями на своїй землі! Принципи, проголошені в Декларації, стали правовим фундаментом для наступних основних законодавчих актів — Акта проголошення незалежності України та Конституції України.
Сьогодні незалежність, державний суверенітет та територіальну цілісність України ми вимушені самовіддано захищати на полі бою. Тому нині кожен із нас, на передовій і в тилу, віддано боронить безцінний дар — свою Україну!
Шановні українці, від імені депутатської групи «Партія «За майбутнє» вітаю вас зі знаменною датою — 32-ю річницею проголошення Декларації про державний суверенітет України. Нехай у вашому серці ніколи не згасає вогонь любові до рідної землі, а з кожним подихом він здіймається з новою силою заради Батьківщини та квітучого майбутнього! Злагоди та єдності всім нам, адже спільними зусиллями ми обов’язково виборемо таку жадану Перемогу!
Ростислав ПАВЛЕНКО, фракція «Європейська солідарність»
16 липня 1990 року було зроблено дуже знаковий крок до здобуття української незалежності. Він означив кілька дуже важливих речей, які відкрили шлях до проголошення незалежності і підтвердження її на всеукраїнському референдумі.
По-перше, що бажання незалежності об’єднує і суспільство, і політичну еліту. Основні політичні сили тодішньої Верховної Ради підтримали декларацію про суверенітет. Підтримали те, що Україна сама відзначатиме своє майбутнє. Підтримали те, що на її території діятимуть тільки закони України.
По-друге, тоді закладалися правила політичного життя – це питання компромісу, питання здатності об‘єднати зусилля заради вищої цілі, в данному випадку незалежності, і це вміння згуртуватися в критичний час.
По-третє, важливо, що були обговоренні і виписані всі основні питання державного життя. Тобто вже тоді творці декларації розуміли, що Україні треба буде розвиватися як повноцінній незалежній державі, і вони описали ті основи, на яких, на їх погляд в 90-му році, мав базуватися такий розвиток. Це в свою чергу лягло в основу підготовки і Конституції, і перших законів.
Пам’ятаємо, що практично з коліс після проголошення державної незалежності і підтвердження її на референдумі Верховній Раді довелося приймати весь спектр законів, які стосувалися життя в нових умовах. Відходу не тільки від радянської імперії, але й від планової економіки, проведення реформ, які мусили створити нову державу, нову якість і нову реальність. І власне , основу всього цього була закладена декларація про суверенітет.
У 90-му було продемонстровано світу, що Україна бажає суверенітету, що Україна здатна існувати як незалежна сучасна демократична держава.
Нам треба пам’ятати про всі кроки, які привели нас до незалежності. Тому що теперішнє, а тим більше майбутнє складається з того, що було в минулому. Розуміння того, що Україна має бути об’єднана, що Україна має існувати як цілісна держава в Європі і будувати своє власне майбутнє - це як раз той дороговказ, який маємо з 90-го року. І цією дорогою маємо іти далі.
