Один із тих греків оселився в селі Петрівка. Тут і досі є замок складної та незвичайної архітектури. Дві високі башти, що нагадують мусульманські мінарети, з двох боків охороняють ажурний мавританський парадний вхід. Стіни замку, замість вузьких бійниць, прикрашені стрілчатими вікнами. На західній стіні видно великий герб, витесаний з каменю. Рука лицаря тримає лаврову гілку, а нижче девіз: «Да будет правда». Так називається і книжка, автори якої В. Михальченко та О. Сивирин розповідають про той незвичний замок та його першого володаря — Івана Куріса. До речі, село Петрівка кілька років тому перейменовано на Курісове.
Нагадаємо, що у XVIIІ столітті багато іноземців приїжджали в Російську імперію з метою потрапити на службу до царя. Імперія давала можливість інородцям виявити в її володіннях свої доблесть та хоробрість. Одним із таких і був грек Іван Куріс. Він спершу зумів закріпитися в Ніжині, де була чимала грецька громада, що мала досить великий вплив у міському управлінні. Хто були перші Куріси — достеменно невідомо. Уперше у XVIII столітті з’являється ім’я сотенного городового отамана Онуфрія Куріса, котрий одночасно виконував функції міського адміністратора.
Рід його продовжив син Іван. Ази військової служби І. Куріс осягав у Дніпровському піхотному полку в 1773 році. То був багатий на військові кампанії час. Імперія займалася розширенням Новоросійського краю.
1780 року Івана Куріса було направлено до Кременчука, тодішньої тимчасової столиці Новоросійської губернії, у губернську канцелярію графа Потьомкіна, де він досконально опанував державне діловодство. 1784-го він знову повертається на військову службу. Зокрема, в Таврійському гренадерському полку в чині капітана бере участь у війні з Османською імперією (1787—1791). Битва при Очакові, битва при Фокшанах, де Куріс вміло командував двома козацькими полками.
У 1789 році бойовий офіцер був підвищений у званні до прем’єр-майора, згодом заслужив звання підполковника та Похвальну грамоту, яка давала право на отримання звання потомственого дворянина.
З 1794-го Одеса стала для І. Куріса рідним містом. Він уже мав чин полковника, обіймав досить вагому військову посаду і достойне місце серед тамтешньої аристократії.
У ті роки став власником досить великої площі землі у Причорноморському краї.
Коли залишив службу, спрямував усі свої зусилля на облаштування маєтку в тодішньому селі Покровському. Для будівництва вибрав місце на південній околиці поселення. Дбав не лише про спорудження вишуканої власної садиби, а й про розвиток села, поліпшення добробуту його мешканців. За сприяння І. Куріса в селі було побудовано церкву, початкову школу, лікарню. Селяни в його економії працювали на порівняно вигідних умовах.
Палац-садиба родини Курісів, зведений на початку ХІХ століття, нині є пам’яткою національного значення та занесений до Державного реєстру об’єктів культурної спадщини України. Унікальна архітектурна споруда є гармонійним поєднанням елементів готики та мавританського стилю. Наприкінці ХІХ століття архітектор Микола Толвинський доповнив зодчий шедевр новими вежами й мінаретами, біля замку було розбито англійський парк, деякі з дерев якого дожили й до наших днів.
Уже за радянських часів замок Куріса використовувався як навчальне приміщення Петрівського сільськогосподарського технікуму. І радянська влада, і незалежна українська не дуже дбали про збереження цієї історичної пам’ятки. Тож знана і за межами Одещини будівля зазнала багаторазового розграбування та масштабної пожежі.
Нещодавно, після продажу замку на аукціоні, за його відновлення та реставрацію взялися одеські політики та бізнесмени Дмитро Волошенков, Владислав Станков та Валерій Кондратюк.
Вони створили благодійний фонд імені І. О. Куріса і в середині 2015 року взялися до ремонтних робіт.
Уже перекрито дах будівлі, проводиться низка інших опоряджувальних робіт з таким розрахунком, щоб найближчими роками повернути належний вигляд цій рукотворній перлині архітектурного мистецтва.
Палац-садиба Курісів, що розташовується неподалік Тилігульського лиману, віднесеного до найцінніших природних територій планети, стане справжньою туристичною Меккою півдня України.
Одеська область.
