У таких випадках часто не вказують конкретну дату, заміняють її зручно-обтічним словом «ювілей». Але в цьому разі число «85» лише підкреслює ту унікальну тривалість часу, протягом якого Роговцева належить нашій любові, а наша любов належить їй. Ще є на світі люди, які закохалися в Полю Вихрову — дебютну роль юної Роговцевої, тоді ще студентки, в столичному театрі імені Лесі Українки наприкінці 1950-х років. Ще є немало тих, хто пам’ятає її Анну в культовому радянському телесеріалі «Вічний поклик» чи в її Марію у фільмі «Салют, Маріє!» на початку 1970-х. І ще багато є тих, хто був зачарований нею у магічних київських виставах Романа Віктюка на межі вісімдесятих і дев’яностих.

Здається вже неймовірним, що був час, коли в Києві існувало лише два дефіцитно-цінні подарунки для високих гостей зі столиці тодішньої імперії — або «Київський торт», або краще — квиток на виставу «Варшавська мелодія», де Роговцева зіграла 650 разів.

Ада Роговцева — особлива. Ніколи не замислюєшся, велика вона актриса чи ні. Хоч як дивно, це не здається істотним. Бо вона, в кожній ролі або сама по собі, є чимось більшим за рейтинги великих чи видатних. Вона — та, яку люблять. Люблять світлу радість, яку вона завжди несе з собою.

Акторська професія жорстока: тут іноді легше завоювати любов публіки, аніж прихильність колег, особливо режисерів. Так от, Роговцевій щастило й на це — на високу оцінку першорядних режисерів. Серед них — Едуард Митницький, Віталій Малахов, Андрій Жолдак, Іван Миколайчук, Роман Віктюк, Ахтем Сеїтаблаєв, Сергій Параджанов.
Якось Параджанов, з властивою йому парадоксальною іронією, назвав Роговцеву «заслуженою артисткою київського гарнізону» — за те, що її люблять солдати.

Це було давно, за мирних часів.

Відтоді на світі багато чого безповоротно змінилося. Незмінним лишилося одне: Аду Роговцеву й тепер люблять солдати. Від 2014 року вона не раз приїжджала до них на творчі зустрічі.

Часто — в госпіталь, до поранених, а часто — і в такі тривожні місця, де на сцені, поруч з актрисою, стояв широкоплечий десантник з бронежилетом — щоб прикрити у разі раптового обстрілу.

Нещодавно Роговцева сказала: моє життя почалося під час війни, війною воно й закінчується.

І ще: «У багатьох акторів немає життя, є лише театр. У мене є життя...»

На такі слова не кожен має право.

З днем народження Вас, Адо Миколаївно!