На знімку: продовольча безпека - в їхніх руках: комбайнера Олексія Вишенського, водія Сергія Резніченка, помічника комбайнера Василя Пацановського, які нині задіяні на збиранні ріпаку.

Незважаючи на складнощі, в громадах колишнього Бобринецького району жнива йдуть повним ходом.

Порівняно з попереднім сезоном, який потішив місцевих аграріїв небаченими за роки незалежності врожаями, нинішній менш успішний, але всі культури подають надію, а учасники продовольчого фронту зберігають бойовий дух.

На аграріях тут усе тримається

Кетрисанівська громада - одна з найбільших в Україні, її територія - 130 квадратних кілометрів. На території громади, яку називають сільською (бо є ще Бобринецька міська), промислових підприємств немає. Але Бог дав родючі чорноземи. Тож і бізнес тут - аграрний. Недаремно Бобринеччину давно називають фермерським краєм - тут на полях працюють понад 245 фермерських господарств. Є в громаді і ще один рекорд - у ній живе і працює 3 723 так звані одноосібники.

Щодня нас дивують історії українських супергероїв: військових, волонтерів, медиків та й звичайних людей, які своїми вчинками наближують перемогу. У свою чергу не зайве розповісти і про роботу фермерів в умовах війни, про сьогоднішню "битву за врожай". На щастя, на території громад немає бойових дій та обстрілів (хоч вони й крайні з південного боку з Миколаївської області), але нині тутешні аграрії також зіткнулися з багатьма складнощами.

Про проблеми в окремому господарстві

У сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Червонопілля", яке обробляє майже 1 800 гектарів, уже зібрали горох та ячмінь. А після граду, який випав нещодавно, поспішають скосити ріпак, що займає 240 гектарів.

"Культура ця хороша, але вибаглива - важко отримати сходи через примхи погоди й нестачу вологи. Раніше ріпак був рентабельним. А нині, як і іншу сільгосппродукцію, не знаємо, куди його збувати, адже повністю залежимо від роботи морських портів сусідніх Миколаївської та Одеської областей, які нині заблоковані", - крізь привітну посмішку директора Миколи Пелеша виявляється зажура. У господарстві наявні ще 30 відсотків нереалізованої торішньої продукції. І це основна біда для більшості аграріїв регіону, які частину зерна залишали на весну: чекали гарну ціну, а в результаті отримали сьогоднішню реальність.

У господарстві мають свої ангари, але ж і вони не безмежні. Та і продавати зібране необхідно, щоб виплатити зарплату сорока працівникам (усі легально оформлені), заплатити податки, в кінці року розрахуватися з пайщиками, яких понад 300. Чекає погашення і кредит за комбайн "Джон Дір", адже війна війною, а банк відсотки нараховує справно і вимагає сплачувати їх за графіком.

Через блокаду портів у господарстві Миколи Пелеша власною технікою організовують вивезення пшениці й соняшнику в порт Рені, щоб відправити далі, в Румунію. Але цей порт зовсім не розрахований на обсяги збіжжя, яке зібралося в Україні - щоб дістатися до вагової, треба вистояти в черзі тижні. У Кропивницькому соняшник теж закуповують, але, як кажуть фермери, за смішною ціною.

Техніка в господарстві сучасна, почали запроваджувати й новітні технології за доглядом посівів, але через війну і нинішнє становище на аграрному ринку аграрії прогнозувати нічого не можуть, але вже тепер упевнені - від чогось доведеться відмовлятися, переглядати рентабельність культур...

У "Червонопіллі" ще минулоріч запаслися пальним, якого, можливо, вистачить на косовицю ранніх культур. А що буде потім, сказати важко... Дизпаливо сьогодні уже можна придбати, але ціна значно зросла. А на сільгосппродукцію вона не зросла, а навпаки. Ще з осені стрімко злітають ціни на добрива, хімзасоби, без яких полю не обійтися. Дорожчають і запчастини до техніки. Фермер наводить невеличкий приклад: ще донедавна повітряний фільтр до комбайна коштував 1 200 гривень, нині - вже 5800.

Обурює Миколу Йосиповича і ставленням держави до аграрного бізнесу, бо трейдери закуповують у них сільгоспсировину по одній ціні, а за кордон відправляють рівно за вдвічі більшою. Отака-от нажива, як мовиться, на рівному місці.

"В Україні розвивають ІТ-технології, створюють сучасну зброю... А от до аграріїв державі наче й діла немає. Мовляв, ринок є ринок: розбирайтеся самі", - каже фермер.

На часі - власна переробка

У СТОВ "Червонопілля" мають власний млин та олійню. Раніше їх потужності використовували лише на потреби господарства, а в час війни задіяли на повну: забезпечували хлібозавод у Бобринці, допомагали борошном та олією військовому госпіталю, населенню Баштанки, яка неподалік і вповні відчула на собі турботу "асвабадітєлєй", надавали необхідне волонтерам, щоб вони підкріплювали Збройні Сили України. "Саме на них наша надія! Саме від них залежить, чи виживе наш аграрний сектор!" - каже Микола Йосипович.

У "Червонопіллі" - 260 гектарів пшениці, підростають 600 гектарів соняшнику і 140 - кукурудзи.

Хліборобську справу - в надійні, рідні руки

Син Пелеша, теж Микола, - молодий перспективний фермер, заступник директора товариства. Закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування України і одразу повернувся в рідне село. Може керувати комбайном, сісти за кермо трактора... Минулої весни разом з агрономом Віталієм Столярцем займався посівною - сходи вдалися гарні. Зрозумів, що працювати на землі - саме те, чого хоче. Тож тут облаштовує і своє сімейне гніздечко. Житиме хліборобська династія, будемо з хлібом.

Фото Віталія МОСКАЛИКА.