Олег Ольжич — це один з його псевдонімів. Він — син відомого поета Олександра Олеся (Кандиби). Олег належав до покоління, яке взяло на себе обов’язок виправити прорахунки батьків, діячів УНР, тих, що не зуміли утримати українську незалежність.
Олег із батьком були дуже схожими, однаково високими на зріст — і колосально відрізнялися вдачею. Син називав батькові твори «віршами для гімназисток» і сам писав вірші цілком інакші:
«Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій...
Ось сходить, виростає, розцвіта
Благословеніє не форми — суті
Одвага. Непохитність.
Чистота…»
Батько від природи обережний, навіть полохливий (1919 року він, по суті, втік з України, влаштувавшись у наше консульство в Будапешті). Син, навпаки, не уникав небезпек, навіть, здавалося, свідомо йшов їм назустріч.
За освітою Олег Ольжич був археологом — закінчив Карлів університет у Празі (1929 р.), захистив докторську дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини» (1930 р.). Мав авторитет у науковому світі.
Протягом кількох передвоєнних років заробляв на життя саме археологією (зокрема, брав участь в експедиціях Американської школи доісторичних досліджень).
Після створення ОУН вступив до її лав, виконував особисті доручення провідника ОУН полковника Євгена Коновальця. Після загибелі Коновальця ОУН розкололася на бандерівців і мельниківців. Як відомо, перші не любили других — зокрема, за «надмірну м’якотілу інтелігентність». Бандерівці вважали, що це тільки заважає боротися з такими хижаками, як Гітлер і Сталін. Тут потрібні бійці, позбавлені зайвих сентиментів, зокрема, поетичних.
Прикметно, що Ольжич — людина крицевої волі — залишився з ОУН-мельниківцями і всім своїм подальшим недовгим життям довів, що добрий поет може бути так само добрим солдатом.
На початку німецько-радянської війни (1941 р.) Олег Ольжич переїхав з-за кордону в Україну. Тоді і Мельник, і Бандера були вже заарештовані німцями, і з весни 1942-го Ольжич став заступником голови Проводу Українських Націоналістів (ПУН) та головою ПУН на українських землях. Жив законспіровано, навіть одружився майже таємно, незадовго до арешту. Гестапо вистежило і схопило його 25 травня 1944 року у Львові. Загинув Олег Ольжич через два тижні під час допиту в концтаборі Заксенхаузен, 10 червня 1944-го. Таке враження, що гітлерівці особливо боялися саме Ольжича — бо більшість відомих ОУНівців (Мельник, Бандера, Бульба-Боровець) вийшли із Заксенхаузена живими.
…Третя книга його віршів опублікована посмертно. І син, якого так само назвали Олегом, теж народився невдовзі після загибелі батька. Він — фізик, розробляв робототехніку для НАСА, живе в Канаді й не раз бував в Україні, за яку віддав життя Олег Ольжич.
