Його рідне місто нині перебуває під окупацією. Перший день повномасштабного російського вторгнення боєць зустрів на Луганщині. Бої за Рубіжне та його околиці стали історією війни для Сашка.
«Взагалі я дуже міцно сплю. Однак ранок 24 лютого мій сон зумів розвіяти. Точніше, та канонада, яка розпочалася в перші години вторгнення російських окупантів. Ми знаходилися на одному зі взводних опорних пунктів, коли поряд з нашою позицією почали розриватися снаряди ворожої артилерії», — розповідає Олександр.
Тоді гвардійця з його побратимами оперативно вдалося вивести з небезпечної зони до військової частини в Рубіжному. Певний час було чути тільки звуки боїв поза містом. Однак на початку березня почалися ворожі артобстріли цивільної інфраструктури.
«А потім окупанти дісталися і нашої частини. Звуки «виходів» та «приходів» вже було чутно не десь далеко, снаряди прилітали прямісінько до нас, на містечко. Власне, тоді й почалася наша участь в активній обороні міста. Ми взяли під контроль стратегічні об’єкти. Для мене таким став один із мостів між Рубіжним та Сєвєродонецьком. Наше завдання було чітким та лаконічним — не пустити ворожі колони через цей міст. До певного часу нам це успішно вдавалося робити», — ділиться воїн.
Обороняючи цей міст, Олександр і відзначив свій 20-й день народження. Та автомобільна артерія, згадує він, чи не до останнього була під контролем захисників Рубіжного. Там же він фактично побачив та оцінив бойову підготовку і військову «амуніцію» деяких ворожих підрозділів.
«Дуже потужно весь час по місту працювала ворожа артилерія. Звісно, у відповідь отримували «на горіхи» і від наших хлопців із серйозних калібрів. Однак подекуди дивувала піхота противника. Точніше, їхнє спорядження. Відсутність шоломів та бронежилетів — таке було дивно бачити за такої інтенсивності бойових дій. Ми інколи жартували: ось така вона, «потужна друга армія світу», — розповідає Олександр.
Нині гвардієць відновлюється та проходить лікування на Сумщині. Він щиро переконаний: перемога України неминуча. «Рубіжне, і мій рідний Херсон ми обов’язково повернемо, — наголошує Олександр. — Бо ми стоїмо за свою землю, а окупанти її лише руйнують. Вони думають, що ми поступово виснажуємося, а ми навпаки — здобуваємо необхідні навички, загартовуємося злістю та ненавистю. І от усе це ми зберемо в кулак, і крок за кроком повернемо кожен сантиметр нашої землі. Бо шляху назад немає. Лише вперед, лише до Перемоги».
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.
Фото прес-служби Східного територіального управління Національної гвардії України.
