Понад вісім років, з 2014-го, Ростислав знає, що таке війна, не з екранів телевізора та не з розповідей знайомих. 24-річний гвардієць зустрів повномасштабне вторгнення окупантів у Рубіжному.

«Як зазвичай ми прокинулися рано та почали збиратися на планову варту. За лічені хвилини до нашого виїзду командир нам сказав: «Почалася війна!» — згадує Ростислав. — Перші пару тижнів обороняли військову частину, була відправка на захист бази наших побратимів зі Збройних Сил, на якій, зокрема, перебував і танковий підрозділ. А трішки згодом — на околицю Рубіжного, з боку Кремінної. Там разом із бійцями ЗСУ ми мусили стримувати противника, який проривався».

А потім була промзона на околицях міста з безперервними обстрілами ворожої артилерії та танків, де, згадує гвардієць, було справді гаряче. І саме там він отримав поранення.

«Це була п’ятиповерхівка, на якій ми обладнали собі спостережний пост на п’ятому поверсі. Нам сказали: до противника якихось 200—300 метрів, бачите рух — відкриваєте вогонь на ураження. Спочатку все було добре, але згодом наш пост було розкрито, і по нас почав працювати танк, саме по нашому поверху. Я нарахував вісім прильотів, нас врятувало надійне перекриття та бетонні колони, які могли це все витримувати. А, власне, сам осколок, який зайшов мені в щоку, я відчув годин через вісім після обстрілу, коли ми прийшли на відпочинок, якщо в тих тодішніх умовах можна так говорити», — розповідає гвардієць
Цей осколок Ростислав зберігає у військовому квитку і вважає його своїм оберегом. А ще згадує про досвід зв’язківця, який довелося освоювати під час боїв у місті.

«Коли ми вчергове змінили позицію, в Рубіжному вже йшли запеклі позиційні бої. Наші хлопці смачно «насипали» окупантам, билися за кожен будинок та кожну вулицю. Там мене призначили зв’язківцем. Пам’ятаю, в один із днів в радіоефірі була майже тиша, а потім чую, мені передають: ворог вже в нашому будинку. Тоді зав’язався бій з ворожою піхотою, кілька десятків їх нас атакували. Але той бій для них видався дуже коротким. А для більшості ще й останнім», — запевняє боєць.

Гвардієць чітко переконаний: ця війна завершиться беззаперечною перемогою українського народу та українського війська. Нині Ростислав проходить курс реабілітації, зокрема й після осколкового поранення.
«Наш український синьо-жовтий прапор обов’язкового замайорить в моєму рідному Новодружеську, — переконаний він. — Ми повернемо його, як повернемо й Рубіжне, й інші міста та села Луганщини й Донеччини. І зробимо це завдяки перемогам на полі бою. Бо ми — нація переможців, незламна та сильна».

Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.

Фото прес-служби Східного територіального управління Національної гвардії України.