Проблема розблокування чорноморських портів для вивезення українського зерна досі не розв'язана. Росія продовжує висувати свої вимоги, за яких можуть бути відкриті зернові шляхи. Як заявив путін під час візиту в Іран на зустрічі з лідером Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, росія дасть "добро" на вивезення українського зерна лише в тому разі, якщо з неї знімуть "обмеження", пов'язані з постачанням російського збіжжя.
Свої міркування з цього приводу висловив народний депутат, член Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики Сергій Лабазюк:
- Чи вдасться Україні все-таки підписати відповідні домовленості - питання спірне. Є побоювання, що обіцянкам ворога не варто довіряти. Якщо детально проаналізувати слова путіна на зустрічі в Ірані, можна вважати його промову глузливою, мовляв, я і так не заважаю українському експорту. Натомість кремлівський диктатор вимагає від наших міжнародних партнерів зняття економічних санкцій для його країни.
Росія вдає, що вона згодна на певні поступки заради благородної мети - розв'язання продовольчих проблем, які виникають у світі через відсутність українського продукту. Але якщо росіянам відкрити вивіз їхніх товарів, то як простежити, куди буде спрямовано прибутки: чи не піде отриманий долар на підтримку війни?
Звичайно, Україні вкрай потрібно розв'язати проблему деблокування портів. Але якою ціною? Якщо зняття певних економічних санкцій підсилюватиме армію росії, то не тільки аграрії, а й увесь український народ буде проти таких домовленостей.
Ми готові ще трішки потерпіти. І хочеться вірити, що наші міжнародні партнери також не будуть здавати позиції. Хоч у кожного є свої інтереси, але нині потрібно обстоювати їх спільно. Так, зерно потрібне світу, а Україні потрібен ресурс. Але в жодному разі ми не можемо отримувати його ціною життів українців.
На думку Сергія Лабазюка, навіть у разі негативних результатів зернових переговорів не варто думати, що наша країна не вживає жодних заходів. Адже під час війни за повного закриття морських шляхів Україні вдається щомісяця експортувати майже два мільйони тонн зерна, використовуючи залізничний і річковий транспорт.
Це менше, ніж було в мирний час. Адже тоді щомісячний експорт країни становив до п'яти-шести мільйонів тонн. Але не варто забувати, що левова його частка припадала саме на морські перевезення. Іншими шляхами відправляли лише до 100 тисяч тонн у місяць. Тепер цей обсяг зріс у двадцять разів, і це безперечне досягнення. Та загалом зернова проблема потребує значно складніших рішень, ніж тільки ті, що пов'язані з транспортуванням.
За словами народного депутата, чимало аграріїв уже тепер замислюються, чи восени сіяти озиму пшеницю в теперішніх обсягах. Є кілька причин. Адже у багатьох бракує необхідного фінансового ресурсу, а заробити гроші важко, бо немає можливості реалізувати вирощену продукцію. Ціна на зерно, яку пропонує сьогодні ринок, нижча за собівартість. Якщо ситуацію не вдасться переламати, наступного року в країні може бути замало зерна навіть для власних потреб.
Тож відновити експортні можливості для сільгоспвиробників - украй важливе завдання.
