Хай мури від ворога 
кожен зведе!

Згорьовані люди, 
згорьований край...
Ріка молитов потекла 
до Творця...
Вся рідна земля і увесь 
небокрай
Квітують в палких 
українських серцях!

Вітчизна палає... 
Безмежність і мить...
І стогне, і плаче... 
Боронить себе...
Наш ворог лютує... 
ВКРАЇНА СТОЇТЬ!
Хай мури від ворога 
кожен зведе!

«...Я — нація вільних щасливих
людей!
Віками боролась за правду 
свою...
І ми не поступимось 
наших ідей!» 
Бо Я, УКРАЇНА, на цьому стою!

Благодатна віра

Ворогів здолає Нація Героїв — В цьому допоможе нам 
духовна зброя.
Бог на боці правди і добра, 
і світла...
Наша Україна, як весна, 
розквітне!

Культивуєм віру! 
Як без неї жити?
Як без сонця, друзі, 
уродити житу?
Заряджаєм розум вічним 
Божим Словом,
Та хвалу й подяку 
Господу промовим.

Щоб зростити в людях 
благотворну зрілість,
До свого творіння невичерпну 
милість
Ніжно проявляє наш 
Господь великий,
Й ближнього любити 
Він усіх закликав.

Для земного щастя нам дано 
багато 
Маємо у серці ми 
духовне свято.
Мир, любов та радість — 
ось дари небесні!
Хай едемська віра в кожному 
воскресне!

Невід’ємні душі 
від святого Бога —
Кожного у вічність приведе 
дорога...
Будем гідно жити і добро 
творити,
Рідну Україну славити, 
любити...

Всі чесноти наші — це скарби 
духовні,
Ними аж по вінця ми серця 
наповним.
А добро творити — 
благородна справа ...
Задля України! 
Щоб зросла Держава!

Кохання в дні війни

Кохання в дні війни яке?
Із присмаком скорботи й віри.
Життя на фронті нелегке...
А у серцях — свята довіра...

Духовний стан серця єдна!
Довіра лине граціозно...
Як світло сонячне вона
Все ллється й ллється 
переможно...

Кохання на передовій
Змітає ворогів до пекла...
А хто в тилу — в молитві стій...
Триває боротьба запекла!

Бороним рідний край мечем!

Про біль, страждання, 
смерть і кров
Писати аж ніяк не хочу...
Нехай кохання і любов
Завжди засліплюють нам очі!

Прекрасні світлі почуття
Збагачують серця і душі...
Ми їх візьмЕмо в майбуття —
На них наголосити мушу.

Бороним рідний край мечем!

І захищаємо з любов’ю!
Хай поміж нас любов тече,
Хоч ми самі стікаєм 
кров’ю...

Тетяна КОМЛІК.

Київ.